Відлуння. Простір для інтерпретації

Монографія Максима Тарнавського «Між розумом та ірраціональністю: Проза Валер’яна Підмогильного» (2004) стала знаковою подією в українському літературознавстві, запропонувавши нове прочитання творчості одного з ключових прозаїків «розстріляного відродження». Дослідження зосереджується на філософському підґрунті текстів Підмогильного, аналізуючи їх крізь призму західноєвропейських інтелектуальних традицій.

Контекст дослідження Максима Тарнавського

Вихід українського перекладу монографії Максима Тарнавського «Між розумом та ірраціональністю: Проза Валер’яна Підмогильного» у 2004 році став важливою віхою для українського літературознавства. Ця праця, вперше опублікована англійською мовою у 1994 році, разом із дослідженнями Григорія Грабовича, Юрія Луцького, Марка Павлишина, Олега Ільницького та Мирослава Шкандрія, сприяла переосмисленню української літератури поза рамками ідеологічних моделей радянського періоду. Робота Тарнавського запропонувала альтернативне прочитання творчості Валер'яна Підмогильного, відходячи від соціологічних та етнопсихологічних підходів, що домінували в Україні на початку 1990-х років. Дослідник свідомо акцентує на західноєвропейських впливах на творчість Підмогильного, що відрізняє його підхід від, наприклад, монографії Володимира Мельника «Суворий аналітик доби. Валер’ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст.», яка вийшла того ж 1994 року.

Аналіз прози Валер'яна Підмогильного

Методологічні засади

Максим Тарнавський у своїй монографії застосовує «традиційний метод» аналізу, що, за його словами, дозволяє «подати картину центральних складових його художньої творчості й окреслити їхню поступову еволюцію» (С. 13). Дослідник наголошує на філософському підґрунті прози Підмогильного, розглядаючи конфлікти в його творах не як суто соціальні, а як «битву ідей», напругу між «цінностями суто й виключно людськими» та «власне природними цінностями» (С. 102). Ця дихотомія, що включає опозиції «розум, мораль, чутливість, цивілізація» проти «сила, інстинкт, чуттєвість», інтерпретується Тарнавським у дусі філософії Ніцше.

Еволюція творчості

Творчий шлях Валер'яна Підмогильного, за спостереженням Тарнавського, розгортався в кількох площинах. Письменник пройшов шлях «від автора коротких оповідань до романіста» (С. 87). Тематично його творчість еволюціонувала «від конфлікту між інстинктом і репресією» до «конфлікту між духом і матерією» (С. 87). Ця еволюція простежується як послідовний перехід від ранніх творів, де ключову роль відіграють сексуальність, релігія та соціологія села, до пізніших, зосереджених на науці, літературі та соціології міста (С. 48).

Філософський дуалізм: розум проти інстинкту

Центральним елементом прози Підмогильного, на думку Тарнавського, є незмінне заглиблення в конфлікт між інстинктом і розумом. «Він знову й знову пише один і той самий твір», — стверджує дослідник, підкреслюючи, що цьому філософському конфлікту присвячені всі його твори (С. 37). Розуміння цього фундаментального дуалізму змінювалося з часом, але його присутність залишалася константою. Художні тексти Підмогильного постають як лабораторія для пошуку відповідей на екзистенційні питання, де на шальках терезів перебувають рівновеликі опозиції «розум» та «ірраціональність».

Стилістичний розвиток

Стилістична еволюція Підмогильного, за Тарнавським, простежується «як поступовий перехід од вітчизняного імпресіоністичного модернізму, натхненниками якого були Винниченко й Коцюбинський, до школи європейського психологічного реалізму Мопассана і Бальзака» (С. 87). Письменник модернізував традиційні форми, запровадивши в українську літературу психологічний реалізм та інтелектуальний підтекст, чого їй бракувало протягом кількох десятиліть (С. 124). Роман «Місто» (1928) є поворотним пунктом у цій еволюції, де автор постає «як змужнілий, упевнений майстер простого й послідовного стилю, письменник із широким та динамічним філософським світоглядом» (С. 121—122).

Образи і символи

Місто і степ

У прозі Валер'яна Підмогильного опозиція «місто» і «степ» функціонує як ключовий символічний вираз конфлікту між розумом та ірраціональністю. Для української людини, як зазначає дослідник, степ та «чари ночі» уособлюють ірраціональне, інстинктивне начало, тоді як місто стає простором раціональності, цивілізації та інтелектуального розвитку. Ця бінарна опозиція є постійною у творах Підмогильного, хоча її розв'язки варіюються: від безвиході протистояння в ранніх оповіданнях до можливості гармонії в романі «Місто».

Тваринна та духовна природа людини

Максим Тарнавський проводить паралелі між сюжетними колізіями Підмогильного та матричними текстами Бальзака і Мопассана, особливо наголошуючи на розширенні останнього. Якщо Мопассан зупиняється на «тваринній природі людини», то Підмогильний йде далі, стверджуючи, що «тваринна природа людини — то лише половина рівняння; другою ногою людина стоїть серед зірок» (С. 150). Здатність розрізняти ці дві природи — інстинктивну та духовну — стає ключем до внутрішньої гармонії, або ж, за означенням самого письменника, до «цільності» (С. 161). Цей образ двоїстої природи людини є центральним для розуміння філософського пошуку Підмогильного.

Проблематика і теми

Головна проблема: конфлікт розуму та ірраціональності

Центральною проблемою прози Валер'яна Підмогильного, за Максимом Тарнавським, є нерозв'язний конфлікт між розумом та ірраціональністю. Цей дуалізм пронизує всі твори письменника, виступаючи у різних формах: від протистояння інстинкту та репресії до боротьби духу та матерії. У ранніх оповіданнях цей конфлікт часто призводить до безвиході, тоді як у романі «Місто» (1928) автор уможливлює тимчасове досягнення гармонії. Проте вже в «Невеличкій драмі» (1929) Підмогильний займає екзистенціальну позицію, що не припускає ані ідеалізованої гармонії, ані трансцендентного ствердження, залишаючи лише «чесну й тверезу оцінку нерозв’язного конфлікту» або відступ в ілюзії (С. 185). «Повість без назви» (1934) підкреслює «екзистенціальну суть людського існування» — перебування «між випадком і судьбою» (С. 204), де примирення цих сил неможливе, оскільки «моста через цю прірву не існує» (С. 206).

Другорядні теми

Поряд із центральним дуалізмом, проза Підмогильного розкриває низку взаємопов'язаних тем. У ранніх оповіданнях значну роль відіграють сексуальність, релігія та соціологія села. Пізніші твори, зокрема романи, зосереджені на науці, літературі та соціології міста (С. 48). Ці тематичні елементи не є випадковими, а слугують «будівельним матеріалом» для вибудовування філософських аргументів письменника (С. 48). Навіть конфлікт між селом і містом, за який Підмогильного звинувачували в нелояльності, є частиною «системи ідей, безпосередньо до політики непричетних» (С. 113). Кінцевим пошуком письменника, що простежується у його творах, є прагнення до «цільності» (С. 161) — внутрішньої гармонії, яка, попри нерозв'язність фундаментальних конфліктів, може бути досягнута через «чесність, наполегливість і повагу до системи людських цінностей» (С. 206).

Місце в літературному процесі

Валер'ян Підмогильний посідає особливе місце в українській літературі 1920-х — 1930-х років, періоду, відомого як «розстріляне відродження». Максим Тарнавський підкреслює, що Підмогильний, на відміну від багатьох своїх сучасників, які вдавалися до радикальних експериментів або ідеологічних проповідей, «модернізував і вдихнув нове життя в традиційні форми» (С. 124). Він запровадив в українську прозу елементи, яких їй бракувало: психологічний реалізм та інтелектуальний підтекст. Цей підхід відрізняв його від вітчизняного імпресіоністичного модернізму, представленого такими авторами, як Володимир Винниченко та Михайло Коцюбинський. Натомість Підмогильний орієнтувався на школу європейського психологічного реалізму, зокрема на творчість Гі де Мопассана та Оноре де Бальзака. Тарнавський зазначає, що Підмогильний не просто наслідував європейських майстрів, а розвивав їхні ідеї, починаючи там, «де Мопассан зупинився» (С. 150), розширюючи дослідження людської природи за межі суто інстинктивного. Таким чином, Підмогильний став містком між українською літературною традицією та західноєвропейськими філософськими та естетичними течіями, збагативши національний літературний процес.

Критична рецепція

Реакція сучасників на Підмогильного

Творчість Валер'яна Підмогильного у 1920-х роках часто зустрічала неоднозначну реакцію. Його тематика, зокрема конфлікт між селом і містом, а також філософські пошуки, що виходили за межі офіційної ідеології, призводили до звинувачень у «нелояльності» (С. 113). Проте, як зазначає Максим Тарнавський, ці «постійні теми у Підмогильного є складовою частиною певної системи ідей, безпосередньо до політики непричетних» (С. 113). Це свідчить про те, що інтерпретація його творів сучасниками часто була заідеологізованою, не дозволяючи повною мірою оцінити глибину філософського та психологічного аналізу.

Пізніша оцінка монографії Тарнавського

Монографія Максима Тарнавського «Між розумом та ірраціональністю: Проза Валер’яна Підмогильного» (1994, український переклад 2004) запропонувала «цілком альтернативне прочитання» творчості Підмогильного порівняно з традиційними в Україні підходами початку 1990-х років, які ґрунтувалися на соціологічних та етнопсихологічних моделях. Попри те, що англомовне видання вийшло одночасно з першим українським монографічним дослідженням Володимира Мельника (1994), мовний бар'єр та обмежений доступ до торонтського видання майже унеможливили його актуалізацію серед українських істориків літератури до 2004 року. Переклад праці Тарнавського дозволив значно розширити інтерпретаційне поле, запропонувавши погляд на Підмогильного крізь призму західноєвропейської філософії та літературних традицій. Це дослідження визнається етапним, оскільки воно сприяє звільненню від ідеологічних упереджень та уможливлює поліваріативність прочитання творчості Підмогильного та української літератури 1920-х — 1930-х років загалом.

Примітки до перекладу

Український переклад монографії Максима Тарнавського, виконаний В. Триліс, загалом відзначається якістю, проте містить кілька моментів, що потребують уваги. Зокрема, використання слова «скетч» замість більш органічного для української мови німецького відповідника видається неприродним. Також викликає питання подання цитати Ніцше в оригіналі німецькою, а потім її переклад українською з посиланням на англомовне видання (С. 92), що ускладнює верифікацію джерела. Написання імені та прізвища Ролана Барта як «Роланд Бартес» (С. 85) суперечить усталеним нормам транскрипції французьких імен. Крім того, перекручення вислову Сковороди «Пізнай себе» на «Зрозумій себе» (С. 139) є не лише стилістичною неточністю, але й підміною філософських понять, що спотворює зміст аналітичних висновків.

Меню