Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Творчість Ш. Бодлера. «Надприродна» естетика Бодлера. Едгар По і бодлерівська «магічна поетика». Архітектоніка збірки «Квіти зла». Бодлерівський поетичний образ. Символістські тенденції. Книга віршів у прозі «Паризький сплін». Бодлер як критик

Шарль Бодлер — поет, який не знайшов розуміння і визнання у сучасників. Читачі вважали його небезпечним богохульником, напівбожевільним. Лише деякі діячі мистецтва вбачали в Бодлері великого поета. Доля подарувала йому лише 46 років, але він назавжди увійшов до еліти світової класики!

Літературну долю поета визначила його єдина поетична збірка «Квіти зла», задум якої визрів у Бодлера у 25-річному віці. Вона створювалась упродовж усього життя й увібрала все найкраще з його поетичної спадщини. У цьому плані вона схожа на «Листя трави» Уїтмена чи «Кобзар» Тараса Шевченка. «Квіти зла» - цілісний твір, де всі частини й окремі вірші органічно пов'язані.

Поезія Шарля Бодлера досить суперечлива. У всіх віршах збірки «Квіти зла» протиставляються Добро і Зло. Бодлерівське добро - це жага злитися з вічним і нескінченним світом жага, що може бути задоволена тільки тілесними засобами. Сатана, тобто зло, виступає як втілений голос плоті, але цей голос є тугою за неможливим. Два протилежні полюси - Добро і Зло, дух і плоть, Бог і Сатана - починають перетворюватись одне на одного.

Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим,

Щоб лиш тягар життя, о владарко натхненна,

Зробила легшим ти,

А всесвіт — менш гидким! —

саме ці рядки з вірша «Гімн краси» утверджують думку, що Добро і Зло однаковою мірою можуть бути джерелом, прекрасного.

Краса у віршах Бодлера показана то в образі жінки, котрій смуток додає чарівності, то в образі статуї, незворушної і непохитної, об груди якої розбивається кожний, хто намагається осягнути її таємницю. Поетові невідоме походження краси і, можливо, вона зійшла з небес, а може, піднялася з морської безодні. Але саме краса, якого б походження вона не була, робить світ ближчим, а удари долі слабкішими.

З образом цього птаха пов'язане все піднесене, він у центрі уваги, автор захоплюється ним і висловлює йому співчуття. У полоні альбатрос стає безсильним і смішним, бо він - жертва насилля. У цьому вірші Шарль Бодлер протиставляє високе і низьке, небесне і земне, поезію і прояву, у ньому висловлені гіркі роздуми автора про трагічну долю поета в сучасному йому суспільстві.

Дуже цікавий, на мій погляд, вірш Бодлера «Авель і Каїн», написаний після революційних подій 1848 року, вірш з прямим закликом до бунту. Поет брав участь у барикадних. боях, але керувався передусім емоційними імпульсами, а не політичним світоглядом. Спираючись на біблійну легенду, Бодлер створює своєрідне її продовження, по-своєму трактує історію роду Авеля і Каїна, на якому лежить тавро прокляття. Рід Каїна у вірші символізує бунт, який має «скинути Господа з небес».

На мою думку, у Бодлера Зло — це майже єдина і головна тема творчості, але він, як ніхто до нього, побудував на цій темі блискучу, яскраву і самобутню поезію.

Книга «Квіти зла» зробила Бодлера відомим, але не принесла літературного визнання.

Мені подобається глибока філософська поезія Шарля Бодлера. Цікава образна система його віршів приваблює, зацікавлює, але сприйняти їх так, наприклад, як ліричні вірші Поля Верлена, мені важко.

Читаючи поезію Шарля Бодлера, ми в багатьох віршах відчуваємо глибокий смуток, він часто огортав душу самотнього митця, який все одно мріяв про світле і прекрасне у своєму житті. Але та романтична мрія так і залишилися для нього недосяжною... За словами Олександра Блока, своєю поезією він переконував, що й, «перебуваючи в пеклі, можна марити про сніжно-білі вершини».

Останні хвилі днів осінніх — як вони у душу проникають! О! Усю пронизують до болю! Розпросторюється якесь незрівнянно чарівне відчуття, невловимість якого не виключає його потужності; і нема тоді гострішого вістря, ніж вістря нескінченності.

А яка то велика втіха — купати; погляд в безмежності моря і неба! Тиша, чарівна недоторканість блакиті! Малесеньке вітрило, що тріпотить на обрії, своєю незначимістю і одинокістю нагадує моє невигойне животіння; однозвучне шурхотіння хвиль — все це мислить мною, чи я мислю ним (бо ж саме в огромі марень найшвидше втрачається «Я» особисте!); мислить, кажу я, але ж — музично й мальовниче, без хитросплетінь словесних, без силогізмів, без усяких висновків.

Однак ці мислі, чи я їх випромінюю, чи речу, невдовзі силою виповнюються вщерть. А сила любострастя цього породжує ослабленість і страждання ніжне. Мої ж нерви, напружені украй, тільки й можуть те, що тремтіти зойкливо, болісно.

І ось перед цією неозорістю неба я ціпенію; його прозорість доводить до нестями. Спокій моря, незмінність видовища обурює мене... Ах! Та чи варто страждати вічно і вічно тікати од прекрасного? Природо, безжалісна чаклунко, супернице всепереможна, облиш мене! Не спокушай моїх пожадань і гордовитості моєї! Споглядання прекрасного — це двобій, в якім митець ридає предпоразкою своєю.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.