Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Епопея Е. Золя «Ругон-Маккари». «Природнича історія» родини Ругон-Маккарів. Проблема спадковості і середовища в романах «Кар'єра Ругонів», «Нана», «Людина-звір». «Соціальна історія» в епопеї: «світ ситих», життя трудящих, класова боротьба, крах ІІ Імперії

Епопея "Ругон-Маккари" (1871-1843) - справа всього життя Золя - складалася з 20 романів. Задум виник у 1868 році. Поштовхом стало захоплення письменника модною теорією спадковості. Золя задумав розглянути 4 покоління однієї сім'ї. Автор поставив дві задачі:

1) "изучить на примере одной семьи вопросы кровной среды";

2) "изобразить всю Вторую империю, начиная с государственного переворота до наших дней".

Намагаючись виконати перше завдання, він склав генеалогічне дерево сім'ї Ругон - Макарів, надавши кожному члену сім'ї детальну медичну характеристику з так званих спадкових рис.

Романи перенасичені великою кількістю персонажів (загальна кількість діючих осіб - 1200), які ніколи не мали родинних зв'язків з Ругон-Маккарами, що зроблено для більш повного охоплення дійсності.

До уваги взято період, коли II імперія розвалилась. її історію завершили трагічна війна і Паризька Комуна. Поступово посилилася соціальна лінія в "Ругон-Маккарах" за рахунок біологічної.

"Ругон-Макари" - складний і багатогранний твір. У ньому візначили провідні теми, основні лінії, хоча вони не охопили усього змісту епопеї:

- зображення життя буржуазії ("Кар'єра Ругонів", "Здобич", "Черево Парижа", "Накип", "Гроші" та ін.);

- життя народу ("Западня", "Жерміналь", "Земля");

- антиклерикальна тема ("Завоювання Плассана", "Проступок абата Буре");

- тема дитинства, творчості (роман "Творчість");

- тема спадковості ("Людина - звір", "Лікар Паскаль").

Одним із найкращих романів циклу "Ругон-Маккари", написаних на засадах експериментального методу, став роман "Жерміналь". У цьому творі Золя проаналізував найважливішу соціально-історичну суперечність національного життя Франції кінця XIX ст., що її сам письменник позначив як боротьбу "праці та капіталу". "Жерміналь" - грандіозна фреска, яка складалася з найдетальніших, імпресіоністичних за манерою описів шахтарського побуту та праці, що чергувалися з розлогими символічними картинами.

Письменник виняткової працьовитості, Золя вірив у своє покликання, вірив у правильність обраного шляху. 1868 року він задумує великий цикл романів, присвячений Другій Імперії, і незадовго до подій франко-прусської війни друкує в газеті "Вік" перший розділ "Кар'єри Ругонів". Протягом двадцяти п'яти років Золя наполегливо працював над створенням соціальної епопеї "Ругон-Маккари" і завершив її у 1893 році романом "Доктор Паскаль".

У циклі романів "Ругон-Маккари" письменник хотів показати невелику групу людей, її суспільні стосунки, показати, яким чином, розширюючись, вона дає життя десяти, двадцяти істотам, на перший погляд абсолютно різним, але, як свідчить аналіз, тісно зв'язаним між собою. Для розв'язання питання він спробував відшукати й простежити нитку, що математично веде від людини до людини. Золя вважав, що коли збере всі нитки, коли в його руках буде ціла суспільна група, він покаже її в дії, як учасника історичної епохи, створить обставини, в яких виявиться складність взаємин. Тоді він зможе одночасно проаналізувати і волю кожного з її членів, і загальний натиск цілого.

Ругон-Маккарам притаманна непомірність прагнень. У фізіологічному відношенні вони являють собою повільне чергування нервового розладу й хвороб крові, що проявляються з роду в рід, як наслідок первинного органічного ушкодження; вони визначають, залежно від навколишнього середовища, почуття, бажання й страсті кожної окремої особистості — всі природні й інстинктивні прояви людської природи, наслідки яких мають умовні назви чеснот і пороків. Історично ці особи виходять із народу, вони розсіюються по всьому сучасному суспільству, домагаються будь-яких посад через той глибоко сучасний імпульс, який одержують нижчі класи, що пробиваються крізь соціальну товщу. Своїми особистими драмами вони оповідають про Другу імперію, починаючи від пастки державного перевороту і до самої Седанської зради.

В остаточному варіанті епопея Золя отримала підзаголовок " Природна та соціальна історія однієї родини в епоху Другої імперії". Загалом цей підзаголовок відповідає цілям, які ставив перед собою Золя, починаючи роботу над твором.

Своєрідним прологом до всієї соціальної епопеї Золя є роман "Кар'єра Ругонів" (1871), перший з епізодів, має наукову назву "Походження".

Дія роману відбувається у дні державного перевороту Луї Бонапарта. Золя обрав місцем дії не Париж, а провінцію — маленьке південне містечко Плассан (під цією вигаданою назвою Золя зображував добре знайоме йому з дитинства містечко Екс). У маленькому Плассані все дещо спрощене, але, можливо, саме завдяки цьому виразніше вимальовувалось розташування політичних сил напередодні й у момент державного перевороту. Голос народу був непомітний, і політика була привілеєм духовенства, дворянства та, почасти, буржуазії. Ненависть до нового республіканського режиму об'єднала рантьє і торговців із дворянами й служителями церкви, підготувала ґрунт для бонапартистського перевороту.

У романі Золя діють колоритні персонажі — майбутні бонапартисти, які, інтригуючи й лавіруючи, розчищають шлях для Другої імперії. Серед цих персонажів перше місце належить Ругонам. Син селянина, чіпкий і жадібний до грошей крамар П'єр Ругон думав "вийти в люди" і якийсь час процвітав у справах. Однак він не зміг вдовольнити свою непомірну жадобу. Вічна заздрість, нестримний потяг до наживи, схильність до авантюризму привели чоловіка й жінку Ругонів до лав бонапартистів.

Серед персонажів, які зв'язали свою долю з державним переворотом, — два сини П'єра Ругона: Аристид й Ежен. Майбутній міністр Другої імперії Ежен Ругон рідко з'являється на сторінках роману. Він потрібний Золя тільки для того, щоб простягнути нитки між Плассаном і Парижем. Через Ежена, учасника бонапартистської змови, відвідувачі "жовтого салону" довідуються про події, які відбуваються за межами Плассану, і залежно від цього зважуються на певні дії. Більш докладно розповідає Золя про Аристида Ругона, безпринципного журналіста, який, за словами автора, опікується лише тим, як "дорожче продати себе", "щоб перейти на бік тих, хто дасть йому щедру винагороду в годину торжества". Хитрощі Аристида спочатку приносять йому мало користі, але пізніше, за допомогою брата Ежена, він стане всемогутнім фінансистом.

Такий табір реакції, табір бонапартистів, який Золя розвінчує й засуджує з величезною переконливістю. Усі симпатії автора на боці республіки та повсталих проти Бонапарта робітників і селян. Письменник захоплено, з романтичною піднесеністю говорить про грізний і величний хід народу, що піднявся на боротьбу. Він порівнює цей людський потік із гігантським водоспадом; відзначає організованість беззбройних і не звиклих до війни людей; захоплений їхньою братерською солідарністю, знаходить для них слова, сповнені глибокої любові й шани.

Революційний порив мас, шляхетну чистоту народних поривань і прагнень Золя втілив в образах юнака Сілвера та його подруги М'єтти. Історія кохання, романтичне захоплення ідеями істини й справедливості потрібні Золя для того, щоб яскравіше відтінити моральну ницість і порочність представників анти-республіканського табору. Драматична смерть Сілвера і М'єтти, які гинуть під час зіткнення повстанців з військами, перебуває у повному контрасті з мерзенними, безчесними вчинками Рутове, Грану, Вюйє.

Спочатку Золя думав обмежити свою соціальну епопею десятьма романами, однак грандіозність задуму вимагала значного розширення програми. У плані, представленому видавцеві А. Лакруа (1869), автором уже були докладно розроблені основні персонажі епопеї, на характери яких, на думку Золя, повинні впливати як фаталізм законів спадковості, так і навколишнє оточення. Золя ставить перед собою дві мети: художню ілюстрацію фізіологічних і соціальних законів. Упродовж роботи над "Ругон-Маккарами" соціальний план набуває для нього все більшого й більшого значення. Важливу роль у появі цієї тенденції відіграли події 1870-1871 років: падіння Другої імперії й Паризька Комуна. У передмові до роману "Кар'єра Ругонів" Золя із задоволенням міг сказати: "...падіння Бонапарта, яке потрібно було мені як художнику і яке неминуче повинне було за моїм задумом завершити драму... дало мені жорстоку і потрібну розв'язку".

Історичні рамки "Ругон-Маккарів", таким чином, визначилися самі собою, і маємо віддати належне мужності Золя, який почав підводити підсумки безславному існуванню Другої імперії в момент, коли влада Наполеона III ще здавалася досить міцною.

Значний вплив на письменника справили події франко-прусської війни і Паризької Комуни (роман "Розгром", поема "Осада вітряка"). Золя не прийняв Паризьку Комуну, хоча кривавий терор версальців викликав різкий осуд письменника.

1898 року митець написав листа президенту республіки Ф. Фору "Я звинувачую" - свідчення мужності Золя, правди і справедливості, і ненависті до ворогів, мілітаристів і клерикалів. Прозаїка переслідували. Щоб запобігти ув'язненню, він був змушений на рік залишити Францію.

Творча і суспільна діяльність Золя раптово обірвалася: він помер у ніч на 29 жовтня 1902 року у своїй паризькій квартирі від отруєння чадним газом за досі нез'ясованих обставин. У своїй надгробній промові А.Франс назвав Золя "етапом у свідомості людства". У 1908 р. тіло письменника було перенесене в Пантеон.