Зарубіжна література - статті та реферати - 2021
Поезія О. Вайльда
Оскар Уайльд — один з найцiкавiших представникiв європейськоï лiтератури кiнця XIX в. Творчiсть його зазнало впливу вiд найсильнiшого декадансу але багато в чому виходило за його рамки. Уайльд вирiс i одержав виховання в iнтелiгентнiй iрландськiй сiм'ï: його батько, лiкар-окулiст, захоплювався збиранням старовини, був автором книг про iрландський фольклор, мати — поетесу — добре знали в аристократичному середовищi. По закiнченнi Оксфордского унiверситету Уайльд протягом декiлькох рокiв вiв життя завсiдника свiтських салонiв, читав лекцiï з питань естетики й етики в Європi й Америцi. Обвинувачений в аморальному поводженнi, вiн потрапив у в'язницю; вийшовши з ïï, виïхав у Париж, де вмер на самотi. Маючи неабиякий талант і дотепнiстю, Уайльд у своïх повних витончених парадоксiв добутках викривав прозаïчний i торгашеський дух буржуазного миру.
протиставляючи йому мир краси. У статтi Душу людини при соцiалiзмi (1891) вiн зв'язує торжество краси з неясним для нього поданням про майбутнє суспiльство. Уайльд уважав, що, не чекаючи соцiальноï перебудови, варто всiляко сприяти розвитку естетического почуття, що є однiєï з передумов вiдновлення людства Разом з тим Уайльд рiшуче вiдкидав утилiтарне розумiння мистецтва: Картина не має iншого змiсту, крiм власноï краси. У його поданнi мистецтво не тiльки самокоштовне, але й первинно стосовно життя.
Декларацiï Уайльда зближають, його iз прихильниками мистецтва для мистецтва. Однак творчiсть самого Уайльда, дiйсно далеке прозаïзму повсякденностi й виконане краси форми, не позбавленоi значнi життєвi змiсти Уайльд-Теоретик вiдгороджувався вiд дiйсностi, Уайльд-Художник посвоєму гостро реагував на неï. Свiтогляду й творчостi Уайльда взагалi були властивi протирiччя, i, схильний до демонстративного бравування своєю оригiнальнiстю, вiн не пiклувався про те, щоб примирити ïх. У поезiï Уайльда сильно позначився вплив французького символiзму. У нiй сполучаються мiстичнi й еротичнi мотиви; вiн особливо цiнує яскравi скороминущi враження. Своєму столiттю Уайльд протиставляє героïчну епоху англiйськоï буржуазноï революцiï XVII в. (сонет Мiльтону). Особливе мiсце в спадщинi Уайльда займають Балада Редингской в'язницi (1898) i Тюремна сповiдь (1897), у яких декадентськi мотиви любовi на гранi смертi сполучаються з гарячим жалем до людини. У прозi Уайльда своєрiдно сполучаються три лiтературних жанри: лiрична з елементами дидактики казка, гостросюжетна, пронизаною iронiєю новела й iнтелектуальний роман. Драматургiя Уайльда розвивалася по двох напрямках. В Герцогинi Падуанской, Саломеï, флорентiйськоï трагедiï вiн намагався вiдродити поетичну драму бiльших страстей: любов у них неотторжима вiд смертi. Тут Уайльд близький до декадансу кiнця XIX в.
Iнший характер мають його свiтськi комедiï, повнi дотепних парадоксiв i епiграм: Вiяло ледi Уиндермир (1892), Жiнка, не варта уваги (1893), Як важливо бути серйозним (пост. 1895, опубл. 1892), Iдеальний чоловiк. В останнiй найбiльш сильнi соцiально-критичнi мотиви. У критичних статтях i есе Уайльд звертався до творчостi найбiльш близьких йому англiйських письменникiв (У. Морриса, У. Патера, Ч. А. Суинберна), у них утримується висока оцiнка О. Бальзака, Л. Н. Толстого, И. С. Тургенєва й Ф. М. Достоєвського.
Казки твору Уайльда, у значнiй мiрi створенi пiд впливом Ханса Кристиана Андерсена, що показав йому, як можна використовувати сюжети й прийоми стародавнiх казок для вираження цiлком сучасних думок. У казках Уайльда втiлилися й iдеï Рескина. Учачись в Оксфордi, Уайльд прослухав його лекцiï про iталiйське мистецтво XIII-XIV ст. Знавець i шанувальник стародавнього мистецтва, Рескин був переконаний, що золота пора живопису, архiтектури, скульптури й поезiï доводиться на кiнець середнiх столiть. I цю епоху вiн протиставляв сучасностi. Послiдовник Рескина, Уайльд втiлив його думки у своïх казках. У вишуканих лiричних казках, у яких кожна деталь має символiчне значення, Уайльд малює самовiддану великодушнiсть i героïзм дiючого добра як щось невiддiльне вiд справжньоï краси. Молодий Король починає розумiти, як важка праця, що створює те прекрасне, що його оточує (Молодий Король); Щасливий Принц i Ластiвка жертвують собою, щоб допомогти бiднякам (Щасливий Принц); Соловей офарблює своєю кров'ю троянду, щоб закоханий студент пiднiс ïï норовливiй дiвчинi (Роза й Соловей).