Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Новелістика А. П. Чехова

Чехов за своє недовге життя написав двадцять томів першокласної прози. Діяльність його була надзвичайно різноманітною. Він підтримував величезне ділове і творче листування (збереглося біля 4,5 тисяч листів). Чимало часу він віддавав медицині: у себе в садибі приймав безоплатно хворих та забезпечував кожного із них ліками, збудував у підмосковних селах три школи для селянських дітей, школу в Криму, організував громадську бібліотеку у Таганрозі і пожертвував понад дві тисячі книжок. Сучасники згадують Чехова як надзвичайно добру, порядну і лагідну людину. Він був зразком справжнього інтелігента; ніколи не підвищував голос, з повагою ставився до оточуючих. Прагнув усім, хто стукав у його двері, допомогти — ліками, порадою, грошима. «Доктор Чехов» — називали його люди, і справді, він намагався зцілювати не лише тіло, а зболілу людську душу. Дослідники виділяють три основні етапи у творчості Чехова:

1) приблизно до середини 80-х років ХІХ ст.;

2) із середини 80-х до початку 90-х ХІХ ст.;

3) з 90-х років і до кінця життя.

Такий розподіл досить умовний. Перший період іноді називають «осколочним» — з 1883 року Чехов розпочав працювати у петербурзькому журналі «Осколки». Він пишу в гумористичних виданнях, редактори і критики вимагають від молодого автора стислості, гумору, розважальності. Більшість його гумористичних оповідань були не просто «смішними». Викриваючи дурість, жадібність, бездуховність, змальовуючи «дрібні драми дрібних обивателів», письменник висвітлює і «трагізм дрібниць життя», від яких страждають люди, які часто навіть не усвідомлюють цього трагізму. Ідеалом Чехова завжди була людина внутрішньо благородна, цілеспрямована, але в повсякденному житті він найчастіше зустрічає людей, що живуть дрібними і банальними інтересами Серед персонажів ранніх оповідань Чехова зустрічаємо представників різного віку, різних професій і суспільних станів: фабрикантів, купців, ремісників, службовців — секретарів, кондукторів, телефоністів, поліцейських, чиновників різного рангу, духовних осіб, студентів, провінційних акторів, письменників, журналістів, учителів, дворян-поміщиків, навіть баронів та графів, а також їхніх дружин, дітей, коханок, родичів. Їм не властиві чисті, високі, благородні почуття, навіть кохання у них буденне, позбавлене романтики. Смішно читати про цих дріб’язкових людей — й водночас прикро за їхні порожні душі, вульгарність, тупість, примітивність. У гумористичних оповіданнях Чехова торжествує дух грубого практицизму, житейської прози, високі почуття обертаються брудними, головним виявляються в людині не її честь та розум, а ранг, чин, суспільне становище, вміст гаманця. Характерне в цьому плані оповідання «Товстий і тонкий» (1883). На вокзалі випадково зустрілися двоє колишніх приятелів, які багато років тому вчилися разом у гімназії. Після теплих привітань і обіймів з’ясувалося, що один з них — «товстий» — досяг найвищого чину таємного радника, а «тонкому» не пощастило, він мав невеликий чин колезького реєстратора. І двох людей немовби розділила незрима безодня. Та ж думка — про глибину соціальних контрастів, що спотворюють і руйнують людські душі, — звучить і в оповіданнях «Хамелеон», «Маска». Герой оповідання «Смерть чиновника», дрібний урядовець Черв’яков, у театрі випадково чхнув на лисину незнайомого начальника. Страх і переживання довели його до могили. І Чеховські персонажі — всі ці «товсті», «тонкі», «хамелеони», «женихи і татусі», «пани обивателі», спритні удовиці, хитрі молодиці, що дурять своїх чоловіків, дівчата, що полюють на женихів, пияки-актори, — належать навколишньому середовищу і не намагаються йому протистояти. Письменник не лише сміявся, а й сумував. Сатиричний та гумористичний аспекти творчості поєднувався у нього із трагічним. Трагічні тони особливо відчутні у творах другого періоду творчості Чехова, які зображують внутрішній світ «маленької» людини і тяжке життя простолюду. Тема народу розкривається в таких оповіданнях, як «Зловмисник», «Туга», «Горе», «Ванька», написаних в середині 80-х років ХІХ ст. В оповіданні «Горе» токар Григорій Петров везе свою хвору дружину до лікарні та мріє, що стара одужає, а він подарує лікареві портсигар із карельської берези, зроблений власноруч. Але жінка в дорозі помирає, а Григорій, обморозивши руки, стає калікою. Письменник дуже тонко передає переживання героя: він завжди кривдив, ображав дружину, так і не встигши сказати їй, що вона для нього — найдорожча у світі, і те, що жінка вже ніколи не дізнається про його почуття, тяжко мучить Григорія.

Приблизно із середини 80-х років Чехов переживає період творчого зламу. Він долає установку: всіма засобами примусити читача сміятися. Про це свідчать твори про дітей — «Гриша», «Дітвора». Малі діти зображені тут з надзвичайною теплотою: щирі й наївні, вони ще не стикалися з потворними сторонами життя, нічого не знають про соціальну нерівність. Маленькі герої добрі до оточуючих. І тим болючішими для них стають перші зіткнення із несправедливістю, брехнею, зрадою. В оповіданнях та повістях Чехова все частіше з’являються персонажі, які протистоять гнітючому середовищу. Все частіше зосереджується не на зовнішніх подіях (як у ранніх творах), а на внутрішньому світі людини — її переживаннях, надіях, розчаруваннях. У чеховській прозі посилюються ліризм і психологічний аналіз, більше місця займає підтекст. В цей же час з’являються чеховські повісті. Своїм «дебютом» письменник назвав повість «Степ» (1888). Цей перший великий прозовий твір став натхненною поетичною думою про Вітчизну. Чехов показав шкідливість пасивності, безвідповідальності, які часто стають причиною зла, свавілля, нехтування гідністю і правами людини.

Третій період творчості є періодом розквіту таланту Чехова. Він пише менше, ніж раніше, — заважає важка хвороба, але його твори визначаються довершеністю, стають ще більш ліричнішими. Письменник продовжує свої улюблені теми: духовні цінності, сенс життя, розлад суспільства, інтелігенція і народ. У 1898 р. Чехов опублікував оповідання «Людина в футлярі», «Аґрус», «Про любов». Ці твори, пов’язані між собою спільними проблемами, дослідники називають «маленькою трилогією». Особливого значення набуває для письменника в цей час проблема «людина і середовище». Чехов досліджує внутрішній світ особистості, яка пасивно підкоряється середовищу — або, навпаки, знаходить у собі сили розірвати з ним, покинути його. «Людина в футлярі» — характерний чеховський образ: це освічена людина, яка душевно замкнулася, відсторонилася від інших, боїться будь-яких змін, навіть самого життя. «Хоч би чого не сталося!» — улюблена фраза цього персонажа, його девіз. В оповіданні спостерігаємо ще одну характерну рису чеховської поетики — підкреслену увагу до деталей, які набувають значення символу (футляр в описі головного героя, темні окуляри, крізь які він бачить світ, його «тхоряче» обличчя тощо). Комічне у творі змінюється драматичним або поєднується із ним. Синтезуючи іронію, гротеск з драматичними, навіть трагічними нотами, анекдот з філософськими узагальненнями щодо сенсу людського буття, використовуючи підтекст, деталі, письменник створив проблемне, глибоко аналітичне оповідання.

В останній період творчості художня манера Чехова збагачується засобами новітніх течій, зокрема імпресіонізму. Проза стає більш сповідальною, увага зосереджується переважно на думках і почуттях героїв. Посилюється емоційний підтекст, велику роль відіграють спогади, асоціації, окремі враження. В пізній прозі Чехова посилюється мотив кохання. У світлі кохання відбувається переоцінка цінностей, духовне очищення. Але чеховським героям не судилося стати щасливими: вони приречені на розлуку, страждання, самотність.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.