Концепція двосвітності у творчості Гофмана
Гофман змушений був усе життя тягнути ярмо чиновницької служби, всі його спроби звільнитися від неї і присвятити себе мистецтву закінчувалися невдачею. Звідси подвійне життя, яке вів Гофман і яким він наділяв близьких йому героїв. Сучасники знали двох Гофманів, між якими було важко, а то й неможливо налагодити зв'язок. Одного Гофмана знали ті, хто спілкувався з ним по службі: витриманого й ділового чиновника-юриста, який досконало знав свою професію і був на гарному рахунку в начальства. І зовсім іншого Гофмана знали в артистичних і літературних колах, в прославленому ним берлінському Cafe Royal, де йому "вино і творчість служили цілющим бальзамом від життєвих знегод". Тут поставав романтик-фантазер, мрійник-ентузіаст з вражаюче багатою і примхливою уявою, що зневажає убогу філістерську дійсність і легко переноситься у фантастичні світи. Водночас у цьому Гофмані було щось гротескне, глибоко іронічне й навіть дещо демонічне.
У цьому — коріння тієї характерної особливості Гофмана, що він і близькі йому герої живуть у двох світах, реально-побутовому й уявно-фантастичному. Світах, різко протиставлених один одному і водночас взаємопов'язаних. Тема існування в двох світах, двійництва загалом притаманна романтизмові, знаходить в його творчості нову й оригінальну розробку. Порівняно з попередниками, трактування цієї теми зміщується у Гофмана із сфери метафізичної в реально-життєву. У нього двійництво виникає на ґрунті дедалі гострішого усвідомлення того, що між ідеальним і реальним, життям і мрією пролягла глибока прірва, і їхній синтез, досягнення повноти буття на основі реального, в що вірили Новаліс і Гельдерлін, цілком нездійсненний, залишається лише ілюзорне його здійснення в уявно-фантастичному світі. Ще одне джерело теми двійництва у Гофмана — свідомість "незавершеності" особистості в сучасному світі, що дозволяє суспільству нав'язувати їй ролі й маски, котрі не відповідають її сутності, як це, зрештою, було й з ним самим.
З цим поділом світу на два світи тісно пов'язаний у Гофмана поділ всіх персонажів на дві нерівні половини — філістерів і ентузіастів. Філістери — це ті, які живуть у наявній дійсності і цілком задоволені всім, які не мають ніякого уявлення про "вищі світи" і не відчувають ніякої потреби в них. За філістерами абсолютна більшість, з них, власне, й складається суспільство. Це бюргери, чиновники, комерсанти, люди "корисних професій", які приносять вигоду й достаток, люди з твердо встановленими поняттями й цінностями, що базуються на утилітарному підході до всього сущого. В цьому світі сповна панують обивательська житейська проза й бездуховність.
Філістерам протиставлені у Гофмана ентузіасти, які живуть в іншій системі координат. Над ними не мають сили ті поняття й цінності, за якими ведеться життя в світі філістерів. Наявна дійсність викликає у них відразу, до її благ вони байдужі, живуть же духовними інтересами й мистецтвом. В цілому притаманний романтизмові захист духовності, її абсолютної цінності складає суть і пафос образів гофманівських ентузіастів: вони - її захисники й поборники в світі, де торжествує буржуазна проза й меркантильність. Ентузіасти у Гофмана — це майже всі без винятку митці: поети, художники, актори і особливо музиканти.
І чи не найтрагічнішим є для Гофмана те, що філістери витісняють ентузіастів із реального життя, відводять їм у ньому жалюгідну роль, залишаючи їм царство фантастичного. До митців філістери ставляться з презирством як до "несерйозних людей", які "посвятили все своє життя справі, котра служить лише для насолоди й розваги; їх слід вважати нижчими істотами.
На прикладі «Пісочної людини»:
Механічна лялька Олімпія — це скупчення усіх можливих штампів, потрібних суспільству для визнання людини, і нічого більше. Суспільству, виявляється, не потрібна людська душа, не потрібна індивідуальність, цілком достатньо механічної ляльки. Клара - більше як друг, в ній духовна краса, дуже віддано любить Натанієля, але вона йому здається, в деякій мірі, земною, занадто простою. Двійництво тут - і Клара, і Олімпія - двійники Натанієля. Клара - живе, світле, Олімпія - темне, ірраціональне начало, тяжіння до абсолютної досконалості. Натанієль - романтик, один з тих, кому дано бачити іншу реальність. Але його егоїзм і страх не дозволяють побачити її. Його романтизм звернений усередину, а не зовні. Тому і твір завершується трагічно, навіть якщо він і усвідомив свою помилку, це сталося занадто пізно.