Природа жаху у творах Е. По. Функція фігури оповідача
Категорія жахливого займає одне з провідних місць в естетиці готики,бо жах здатен не тільки викликати сильні почуття, але й доставляти істинну естетичну насолоду. По вивчав не готичну традицію, а людський розум, внаслідок чого працював зі знанням справжніх джерел жаху.
Завдяки малій формі твору та позбавлення всіх поворотів сюжету, які не ведуть до кульмінації оповідання), підвищення до рівня високої літератури тем хвороби, пороку, розпаду (що дає підставу визначити Едгара По як предтечу декадансу та символізму).
Серед тем чільне місце посідає тема смерті. Смерть природна і насильницька виступає у письменника в десятках облич. Це й загибель від таємничої невиліковної хвороби, жахливої пошесті чи не менш жахливої помсти, повільне вмирання, картина якого холодно і точно подається з відвертою натуралістичністю, мов медичний опис. Його цікавить сама мить переходу в небуття. До уявлення про смерть, як "всього лиш болісне перетворення", не раз звертається Е. По - філософ, як і його персонажі, гадає, що "наше теперішнє втілення минуще, принагідне, тимчасове. А майбутнє — досконале, завершене, нетлінне.
Герої Е. По — спостерігачі явищ — не є лише спостерігачами: вони затягнуті у вир подій, і явища загрожують їхньому життю. І тут мобілізуються усі сили героїв, фізичні і духовні, причому персонажі перед обличчям смерті позбавляються страху перед нею. Саме цей спокій звільняє їхній розум від панічного жаху і дозволяє почати шукати шлях до спасіння. «Провалля та маятник»: за кілька змахів маятнику до своєї загибелі оповідач «сповнюється ясним спокоєм відчаю».
Романтична традиція творчості Е. По — виключність ситуацій, в які потрапляють герої і виключність самих героїв, їхніх характерів. На початку багатьох оповідань герой визнає особливість своєї вдачі (в «Падінні дому Ашерів» (Родерік) — наділений надчутливістю). Хвороба часто використовується Е. По як зав’язка сюжету, як відправна точка патологічних змін насамперед у свідомості персонажа. Смерть коханої жінки — один з провідних мотивів творчості Е. По. За сюжетом всі ці жінки захворюють на смертельну хворобу, причому діагноз достеменно не визначений (Береніка і леді Меділейн з новели «Падіння дому Ашерів» — одна з форм епілепсії). Початок хвороби — це момент фатальної зміни. Героїні Е. По занадто прекрасні, щоб жити; прекрасне перетворюється на жахливе — смерть.
Пунктуаційно-інтонаційний прийом — повтор слів, довгі тире і знаки оклику —посилення напруги перед кульмінацією «Падінні дому Ашерів» (фінальна розмова божевільного Ашера з самим собою, яка розкриває його жахаючу таємницю). Таке емоційно яскраве мовлення виконує ще одну функцію: воно змушує читача сприймати події крізь призму психіки головного героя, асоціювати себе з ним, а отже — відчувати жах разом з ним. Таким чином, Е. По досліджує почуття жаху зсередини, з точки зору психічного сприйняття.
Таємниця — характерний для готичного роману елемент — теж лежить в області психіки Ашера: це його страшне передчуття: завдяки тому, що вони з сестрою близнюки, їхні душі «співзвучні» і він підозрює, що сестра ще не мертва.
Після розгадки таємниці Ашер гине разом із своєю сестрою і будинком; він порушився так само, як і розум його господаря. Дух, відірваний від тіла, не здатен вижити.
До ролі оповідача можна додати, що в логічних оповіданнях наївний оповідач-прообраз Ватсона чи Гастінгса, потрібний, щоб відтінити силу інтелекту великих детективів.