Концепція історизму у романі «Заручені» Алессандро Мандзоні
Значною була роль Мандзоні у становленні двох жанрів (провідне місце в італійській романтичній літературі) — історичної драми й історичного роману.
Як і у Скотта, в романі Мандзоні поєднання історії і побуту, приватного життя звичайних людей, герої його роману теж поділяються на історичних і вигаданих. Якщо у Скотта головні герої, на яких покладаються сюжетні функції (як правило, це пара закоханих), нерідко залишаються досить невиразними й схематичними постатями, то Мандзоні приділив велику увагу характерам Ренцо і Лючії (+розкриття того, як і під дією яких чинників ці характери сформувалися). Детально виписане історичне тло, важливо, щоб читач отримав із нього дійсне знання історії. Для нього історія не тільки сфера політики, арена дій сильних світу цього, а вся повнота життя певного народу в певну історичну епоху. "Неофіційна історія", життя суспільних прошарків, яке не відображала історіографія стає головним предметом зображення.
Дія роману відбувається у 1628 — 1631 рр., тобто в період, коли Італія прийшла в стан повного занепаду. Більша її частина, перебувала під владою іспанців, в країні панували феодальний безлад і сваволя, закони не мали фактичної сили, населення тероризували загони "браві" — бандитів, які перебували на службі феодалів.
Сюжет роману має складну інтригу, в його русі велику роль відіграють випадковості, які виручають закоханих. Автор не боїться гальмувати її рух докладними описами й коментарями, які характеризують епоху й дають соціально-історичну й психологічну мотивацію зображуваному, діям і вчинкам персонажів. Не є в романі рідкістю історичні екскурси.
Атрибути реалізму: соціально-історична детермінованість характерів і доль героїв, як позитивних, так і негативних. Чинники: лише середовище, життєві умови, побут, а й історичні обставини, що склалися в країні (Дон Абондіо - характерне породження епохи феодальної сваволі й беззаконня, коли в усіх сферах життя панувало грубе насилля; Дон Родріго в атмосфері беззаконня і насилля почувається як в рідній стихії + аристократи Гертруда і Безіменний).
Характер головних героїв. Підпорядковані соціально-історичній детермінації. Ренцо, - почуття справедливості й свідомість своєї правоти допомагають йому пройти через усі випробування. Ці риси трактуються Мандзоні як такі, що притаманні італійському народному характеру. Лючія - тип дівчини з патріархального селянського середовища, вихованої в дусі християнської моралі. Образ ідеалізується і найбільшою мірою підпорядковується вираженню авторської філософсько-моральної концепції.
Крім детермінізму дія Провидіння проявляється у природному ході речей, який веде до того, що карається зло й відновлюється справедливість. Епідемія чуми, змальована в романі зі справді шекспірівською силою, губить дона Родріго, браві Грізо, графа Аттіліо, але від чуми одужують Ренцо і Лючія.
Соціально-історичний аналітизм Мандзоні залишається у своїй сфері, не вступаючи в конфлікт з християнсько-моральною концепцією твору, не руйнуючи його специфічної атмосфери.
Роман в середині XIX ст. послужив основою для течії мандзонізму (Д. Каркано, К. Перкото, Ф. Мастріані, Л. Комедо та ін.)