Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Характеристика роману Дж. Джойса «Портрет митця замолоду»

Виданий 1916 року «Портрет митця замолоду» - це історія молодого митця і його пізнання істини світу. «Портрет художника в юності» заснований на автобіографічному матеріалі, Але Джойс зберігає по відношенню до героя критичну дистанцію. У центрі роману — процес духовного «визрівання» художника, що завершується періодом усвідомлення ним власного письменницького покликання. Тема митця та мистецтва розробляється у річищі модернізму. Автор користується методами: «потік свідомості», «внутрішній монолог» і посилання на психічну реальність персонажа. У творі сполучаються між собою художні, естетичні проблеми і проблеми людини, проблеми особистості.

У «Портреті» реалістичним засобом розкритий внутрішній механізм свідомості героя, і зсередини цієї свідомості показаний світ, що його оточує. його духовний розвиток відображено в зупинених миттєвостях. Ефект досягається співвідношенням статичних картин від перших ледь усвідомлених відчуттів дитини через суперечливий вплив навколишнього життя до вироблення критичного свідомості, що його відкидає. Одне почуте слово може викликати в уяві Стівена цілу картину. Думка, яка народилася зараз, чергується з епізодами, спливаючими з пам'яті.

Джойс в романі бажав з'ясувати:

- що таке Релігія,

- що таке Мистецтво,

- що таке його власна особистість і життя.

Усі відповіді герой знаходить у мистецтві, яке стає його призначенням.

Джойс бачив себе - художником. Матеріалом і предметом служило йому власне життя, роман ріс разом зі своїм автором. Взявши тему - "Портрет художника" Джойс вмістив в роман дві власні ідеї:

Одна - це ідея портрета, це Джойсовське рішення теми особистості - як теми про коріння і природу самоідентичності, унікальної індивідуальності кожного. Портрет художника - внутрішній портрет, який має вловити і передати його "вигин емоції", індивідуальний і індивідуючий ритм, пульсацію життя його душі і розуму.

Друга ідея - метафора творчості, творчого розвитку як вагітність собою, спрямованого телеологічного визрівання внутрішнього світу, що народжується як плід - світ мистецтва і плід мистецтва, форма.

У романі п'ять глав, збудованих сюжетно, що слідують одна за одною за часовим порядком. Спочатку йде експозиція: в двох розділах дається вихідний матеріал особистості. В розділі третьому особистість художника представляється як особистість релігійна. Юному вихованцю єзуїтських навчальних закладів читаються проповіді з викладом католицької віри, він розмірковує над цими сюжетами. Потім слідує глава четверта, в якій відбувається крах, катастрофа, перелом: відбувається момент істини. І в п'ятій главі, перед нами особистість релігійна, перетворена в особистість художню. Те, що було релігія, стало мистецтво.

п'ятиглава композиція "Портрета" - форма, що виражає контури "портрета художника", ритм внутрішнього життя, яка виношує форму: глави 1, 3, 5 - як три стадії визрівання плоду, фази: Джерел - Релігії - мистецтва; глави 2, 4 - фази, перехідні між цими головними етапами.

Текст роману це психологічна проза. Світ зовнішній поданий через сприйняття героя, який «терпляче, відсторонено відзначав все те, що бачив». Джойс дотримується принципу об'єктивного письма. Наприклад сцена різдвяного обіду, в якій розкриваються політичні та релігійні протиріччя Ірландії. Слух хлопчика фіксує репліки рідних, їхні суперечки, істеричні випади. Він внутрішньо погоджується то з однією стороною, то з іншого, але вони зберігаються в його пам'яті і серед багатьох інших вражень сформують його свідомість.

В романі присутня реалізація індивідуального джойсівського завдання - знайти і передати в естетичній формі унікальний вигин особистості молодого, зростаючого художника. Ним є випробовувана і описувана в романі духовна катастрофа (криза, перелом, катарсис), в результаті якої герой з палкого, ревно віруючого католика стає палким художником. Цей вигин це - переродження, трансформація релігійного субстрату особистості в субстрат естетичний. У такому вигині Джойса бачилася таємниця особистості.

Художник (хоча і в юності) демонструє: релігійний світ можна ідентичним чином, практично без втрат, перевести в світ художника, в світ естетичний. При цьому догматичні положення християнства стають основоположеннями естетики. В останньому розділі «Портрета», написаної у формі щоденника, Джойс випробував техніку «потоку свідомості», яка стала в «Улісс» творчим принципом.

Головною рисою роману є суб’єктивність. Він починається як жанровий синтез «роману виховання» та «роману про митця». Але Джойс демонструє новаторство: відсутність власне портрета героя, «епіфанічні» епізоди, модерністські есеїстичні відступи і — прообраз майбутнього «потоку свідомості».

характерними рисами в образі героя роману Стівена Дедалуса є: надзвичайна саморефлексія, зосередженість свідомості на власній долі, суспільна «зайвість», генетична спорідненість з галереєю «демонічних» образів у світовій літературі.

Автор тонко зображує трагедiю освіченої людини XX столiття, котра в своєму прагненнi позбутися залежностi вiд релiгiї, нацiї, полiтики, суспiльства, iнформацiйного шоку великого мiста, залишається самотньою. Автор викладає аналiз жiночої психологiї, котрий дав початок "жiночому письму".

Головний герой Стівенс Дедалус з ранніх років намагався відмежуватися від прикрощів неналагодженого життя, несправедливих умов у коледжі, де панували грубість і гнітюча атмосфера, створив свій світ. Його уява начинена поетичними і страшними образами. Він відзначив велику силу творів Байрона і сам писав вірші. Директор коледжу запропонував йому вступити до Ордену єзуїтів і стати священиком. Стівена привабило думка, що йому відкрилися таємниці, невідомі для непосвячених, він буде наділений таємною владою. Та незабаром на зміну цим мріям прийшла думка про мертву холодність життя, пов'язаного зі священним саном.

Після вступу до університету, що було для Стівена переломним моментом і збігалося з його відходом від релігії, він чіткіше сформулював для себе та інших своє ставлення до мистецтва, політики, проблем соціального і національного характеру. Герой впевнений, що зміг якнайповніше реалізувати себе, віддавшись повністю мистецтву, яке стало його розрадою у повсякденному житті. Набуття свободи художником пов'язувалося у Стівена з від'їздом з Ірландії - невільної країни.

У романі Джойса виражено критичне ставлення до ірландського націоналізму. Його герой боїться потрапити в «мережі» «національності, релігії, мови». В заключній главі «Портрета», після багатьох гірких слів і риторичних жорстких формул Стівен, висловлюючи солідарність, переходить до ліричної, наповненої радістю прози, вплітаючи в неї рядки із Єйтса.

Головний висновок Джойсiвської творчостi в тому, що людина, яка б генiальна вона не була, не iснує сама по собi; щастя й рiвновагу вона знаходить лише у простих радощах життя - спiлкуваннi, взаєминах любовi й поваги.

В останньому розділі «Портрета», написаної у формі щоденника, Джойс випробував техніку «потоку свідомості», яка стала в «Улісс» творчим принципом.