Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Образ місіс Делловей в однойменному романі В. Вулф

Роман вибудований як потік відчуттів, спогадів, «потік свідомості» героїв — Клариси Делловей, Сиптимуса Сміта, Пітера Волта, і як потік подій, що відбуваються впродовж одного дня. крізь призму одного з днів червня 1923 року відтворено життя Кларисси Делловей - романтичної світської лондонської дами і скромного клерка Септимуса Сміта, контуженого ветерана Першої світової війни і окреслені контури епохи.

Весь роман - це "потік свідомості" місіс Делловей і Сміта, їх почуттів і спогадів, розбитий на певні відрізки ударами Біг Бена. Прийомами мозаїчного, гніздового зображення досягнута повнота характеристики місіс Делловей. Зовнішність героїні описується очима людини, випадково. Наприклад яка опинилася поряд з Кларисою в момент, коли вона стояла на тротуарі, чекаючи, щоб проїхав фургон: «чимось схожа на пташку: на сойку; синьо-зелена, легенька, жива, хоч їй уже за п’ятдесят…»

Червневого ранку Кларисса Делловей, дружина члена парламенту, виходить з дому, щоб купити квіти для вечірнього прийому, який вона влаштовує. Закінчилася війна, і з новою радістю дивиться Кларисса на своє місто. Її радість, її враження перебиваються то її власними турботами, то вклинюються враженнями і переживаннями інших людей повз яких проходить на вулиці. Вона героїня головного мотиву роману. Її думка постійно переходить від сьогоднішнього (як-то вдасться прийом, чому її не запросили на ленч леді Брутн) до того, що було колись, двадцять років тому, до спогадів. Мчать автомобілі, автобуси, блимають вогні реклами, вуличний оркестр виконує пісеньку — усе це Клариса бачить, чує, відчуває: «життя, Лондон, цю мить червня». Вона володіє тонкою інтуїцією, пам’яттю почуттів, «пам’яттю серця».

Похід місіс Делловей по Бонд-стріт до квіткового магазину це - «вир» думок, почуттів і спогадів Клариси. за час короткої прогулянки до квіткового магазину крізь її чудову голову пролітають думки про смерть, про релігію, про любов до порівнювального аналізу своєї жіночої привабливості або про особливе значення рукавичок і туфлів для істинної елегантності.

Фіксуючи рух Клариси Делловей у просторі (вулиці Лондона) і часі (червневий день 1923 року), авторка створює її образ, образ її життя. Одна за одною спливають хвилини, квартал за кварталом проходить на своєму шляху місіс Делловей. Одночасно спливає все її життя. З кожною сторінкою образ Клариси набуває все чіткіших контурів. І водночас він немов розчиняється у вуличному натовпі, в людському потоці, робить місіс Делловей піщинкою великого міста.

У Клариси Делловей мало спільного з традиційною романтичною героїнею. Їй п’ятдесят два роки, вона тільки що перехворіла на важкий грип, від котрого досі не одужала. Її переслідує почуття емоційної спустошеності і відчуття, що життя убожіє. Але вона зразкова господиня, частина соціальної верхівки Англії, дружина впливового політика, члена парламенту від консервативної партії, і у неї багато світських обов’язків, котрі її не цікавлять і є для неї тягарем. Але світське життя існує, щоб надати сенс існуванню; і Клариса «в свою чергу намагалась зігрівати і світити; вона влаштовувала прийом». Весь роман — розповідь про цю її здатність «зігрівати і освітлювати» і відгукуватись на те, що зігріває і освітлює цей світ. Кларисі даний дар «інстинктивно осягати людей… Їй достатньо було вперше опинитися з кимось в одному просторі — і вона була готова випустити голки або замуркотіти як кішка». Цей дар робить її вразливою, їй часто хочеться від всіх сховатися, як і відбувається під час її прийому.

Пітер Уолш називав її: "Ідеальна господиня, (вона ж ридала через це в спальні), у неї задатки ідеальної господині, сказав він". Власне, одна з історій, що розгортаються в книзі, - історія відкриття Пітером Уолшем всеоб’ємної цілісності Клариси, коли він блукав по Лондону. Під час прийому він відчуває наснагу, екстаз і тому причиною: Кларисса.

Клариса Делловей - образ «метафізичної господині», жінки, яка наділена даром влаштовувати прийоми і очищувати зв’язки між людьми в суспільстві від всього другорядного, проявляти в них потаємно вловлюваний сенс буття, цілість, яка як говорить нам інтуїція, властива реальності, здатність очищувати, перетворюючи це в центр свого існування.

Місіс Делловей, процвітаюча світська дама, нещаслива майже все життя, вона не відбулася як особистість і як мати. В. Вульф показує нам жінку, яка не реалізувала себе у житті. Клариса не кохає чоловіка, з яким одружена, водночас вона розуміє, що почуття Річарда до неї також вже давно згасли. Як мати, Клариса відчуває, що донька все більше віддаляється від неї. Сім’я Делловей не є такою міцною, якою вона здається іншим друзям та гостям. Клариса Делловей усвідомлює це лише в один літній день, спускаючись сходами у Ріджмент парку і зустрівши випадково Пітера Уолша, старого знайомого, неусвідомлену, приховану, задавлену першу любо

Клариса Делловей стійко підтримує свій образ, який склався у людей, які її оточують: гордої переможниці, яка достатньо володіє мистецтвом аристократичної простоти. І ніхто не здогадується про те, що приховується в глибинах її душі. Ця специфічна різниця між лінією зовнішньої поведінки і лінією руху суб’єктивної свідомості є в уявленні Вулф є таємницею жінки.

У долі й загибелі Септімуса Сміта, про якого Вірджинія Вулф пише як про другий аспект особистості Клариси, реалізується те, що місіс Делловей придушує в собі. Їх об’єднують самотність, страх перед життям, прагнення покінчити з ним. Місіс Делловей пливе за течією світських умовностей, підкоряючись їм. Гостро переживає відчуження доньки. Шлюб із Річардом Делловеєм не ущасливив її.

Остання фраза роману, в якому події одного дня вмістили пам'ять про прожите і не прожите життя; в якому головна подія сучасності промайнуло долею другорядного персонажа, пробудивши в серце головної героїні настільки знайомий їй страх смерті. Попри те що проблема духовної кризи центральна в романі, у ньому недвозначно стверджується ідея подолання «смерті духу».