Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Творча індивідуальність Г. Пагутяк («Запсики Білого Пташка», «Потрапити в сад» та ін.)

У літературознавстві ХХ-ХХІ століття спостерігається тенденція до означення нових явищ, які мали місце в художній літературі цього періоду (терміни "інтертекст", "інтертекстуальність", "претекст" тощо входять в науковий обіг). Поняття прафабули було використано В. Єрофєєвим у статті "У пошуках втраченого раю" при аналізі творчості В. Набокова. На думку дослідника, прафабула — фабульна матриця, яка репродукується в кожному окремому романі при необхідному різноманітті сюжетних ходів і розв’язок, що передбачає певну інваріантність вирішення однієї й тієї ж проблеми [5, 175]. Іншими словами, прафабула — система мотивів, що, реалізуючись у ряді творів відповідно до стійких авторських інтенцій, виконують об’єднуючу функцію, інтегруючи романи (у випадку В. Набокова) у надроманну структуру, яку В. Єрофєєв визначає як метароман.

Таким чином, аналізуючи прафабулу в романах Галини Пагутяк "Писар Східних Воріт Притулку" та "Писар Західних Воріт Притулку", не можна обминати системи мотивів, покладених в основу їх сюжетної структури. Актуальність нашого дослідження підтверджується, з одного боку, посиленим інтересом літературознавців кінця ХХ —початку ХХІ століття до вивчення метароману взагалі та прафабули як елемента метароманної структури зокрема (роботи Е. Фесенко, О. Пуріна, Г. Ішимбаєвої, Є. Плотнікової та ін.) та зумовлюється відсутністю цілісного аналізу вищезгаданих романів Галини Пагутяк в аспекті специфіки їх прафабули. Метою даної статті є необхідність доведення думки, що романи Галини Пагутяк "Писар Східних Воріт Притулку" та "Писар Західних Воріт Притулку" об’єднані спільною прафабулою. Відповідно до мети у статті розв’язуються наступні завдання:

- простежується розвиток мотиву мандрів як домінуючого;

- аналізується роль картин сновидінь у структурі романів.

Вступну статтю до роману "Писар Східних Воріт Притулку" Ю. Винничук називає "Королева снів". Така назва не випадкова. На його думку, "твори Галини Пагутяк скидаються на сни, які авторка навіює читачеві, сни, які кожен тлумачить по-своєму, вилузуючи з них таємницю…" [2, 5]. Сама письменниця в інтерв’ю В. Горбовому зазначає: "Розумієте, мені це сниться. Першого разу теж так снилося. Ідея приходить перед сном або уві сні. Сниться ідея, сюжет" [11, 4]. За народними уявленнями, сон — це мандри душі в іншому світі: "Коли душа вертається до тіла, сон припиняється. Коли душа відлітає від тіла назавжди, настає смерть" [3, 495]. За О. В. Ларіоновим та П. А. Ерзяйкіним, сон — своєрідний спосіб втечі людини від реальності у кращий, на її думку, світ, де немає Зла та Страждання [7, 24]. Спираючись на вищесказане та враховуючи схильність Галини Пагутяк до створення образу світу, протилежного реальному, висуваємо гіпотезу, що ряд творів письменниці, зокрема романи "Писар Східних Воріт Притулку" та "Писар Західних Воріт Притулку", об’єднані несвідомою авторською інтенцією на втечу від реальності у світ фантазій і мрій. На користь цієї думки свідчить коротка характеристика Галини Пагутяк, наявна у післямові Марини Гримич до роману письменниці "Слуга з Добромиля": "Галя Пагутяк — без перебільшення — найзагадковіша постать у сучасній українській літературі… А головне — це людина, яка одночасно живе… в кількох часо-просторових вимірах…" [4, 332].

Здатністю перебувати у кількох місцях одночасно наділений герой аналізованих романів Бібліотекар Лі, схильність до візій та віщих снів характерна для Антона, Писаря Східних Воріт, та його двійника Якова, Писаря Західних Воріт. Інтровертна внутрішня суть автора, схильного до втечі від реальності у світ фантазій і мрій та здатного жити "в кількох часо-просторових вимірах", есплікується в образах-персонажах, які у свою чергу концептуалізуються, стаючи виразниками постмодерністської теорії смерті автора. Інтерпретуючи поняття авторства у контексті нового філософсько-мистецького явища постмодернізму, Р. Барт відкидає класичне розуміння тексту як створеного: "…присвоїти тексту автора — це значить застопорити текст, наділити його кінцевим значенням, замкнути письмо" [1, 492]. Проголошуючи ідею загибелі автора як творчої індивідуальності, М. Фуко, Р. Барт, Ж. Дерріда вводять поняття скриптора, роль якого зводиться до компонування старих цитат у новий текст. Концепт скриптора реалізується через образи Антона і Якова. Рід діяльності героїв передбачає записування (scriptare) імен прибульців до Книги, тобто заздалегідь нетворче перенесення відомих зразків на новий ґрунт, колажне структурування тексту. Робота писаря відображає внутрішню суть, внутрішнє "Я" Антона і Якова (кожен мешканець Притулку мусить знайти собі заняття до душі: "Кожен, хто сюди приходить, знаходить собі якесь заняття. Дехто продовжує робити те, що робив у тому світі" [9, 14]). Таким чином, письмо являє собою єдино можливий простір, де можуть існувати головні герої романів. Їх "Я" народжується разом з текстом, фактично, у них немає буття поза текстом (Антон з’явився у Притулку новонародженим дитям мертвої матері, жодного разу до описуваних у романів подій не залишав Східних Воріт; Яків став писарем за покликом внутрішнього голосу). У даному контексті особливого звучання набуває мотив мандрів героїв.

Беатріс Скордилі пов’язує мотив мандрів, паломництва з поступальним рухом філософа у світі ідей: "…термін паломництво вказує і на ідею мандрів, і на ідею аскетизму та суворості, притаманних статутові чернечого ордену" [6, 298]. Для Жан-Франсуа Ліотара паломництво репрезентує діяльність філософії в контексті постмодернізму ("Паломництва: закон, форма, подія"). Традиційно філософи створювали системи думок, що систематизували й пояснювали різні аспекти людського досвіду. Постмодернізм зруйнував довіру до таких філософських систем або великих наративів. Ліотар здійснює своє повторне визначення діяльності філософів у контексті Кантової "Критики здатності судження" (відомої також як "Третя критика") і розуміє під паломництвом "спроби філософа налагодити зв’язок із подіями у світі постмодерністських малих наративів за відсутності центрального принципу або системи думки" [6, 299]. Зважаючи на ці твердження, можна зробити висновок, що автор через посередництво мотиву мандрів втілює ідею пошуків митцем єдності у постмодерному фрагментарному світі. Настанова на єдність, інтегрованість виокреслюється текстовою структурою аналізованих романів з точки зору інтертекстуальності.

Російська дослідниця інтертекстуальності у художньої літератури Н. О. Фатєєва чітко розмежовує модерну інтертекстуальність та постмодерну: "…у літературі останніх років кожен новий текст інакше не народжується, як із фрагментів або з орієнтацією на "атоми" попередніх… З позиції читача нові тексти інакше і не прочитуються (не розуміються), як у металітературному ключі" [13, 31]. Фрагменти претекстів у творах постмодерної літератури не приховуються (твори О. Забужко, Г. Тарасюк, Л. Таран та ін.). На початку ХХ століття, тобто в епоху модернізму, письменники "намагалися асимілювати інтертекст у своєму тексті, вплавити його у себе до повного розчинення" [13, 31]. Психодинаміка творчого процесу Галини Пагутяк зводиться до "пригадування" побаченого уві сні, що, з одного боку, виключає настанову на свідоме компонування претекстів, а з іншого — пояснює інтегрованість елементів "чужих" творів (термін М. Бахтіна) у "свій" текст. Таким чином, з позицій інтертекстуальності романи "Писар Східних Воріт Притулку" та "Писар Західних Воріт Притулку" являють собою органічну єдність "свого" тексту та елементів текстів "чужих", а також є ближчими до модерної, ніж до постмодерної естетики.

Твори модернізму демонструють тенденцію не лише до "розчинення" претекстів, а й до об’єднання групи текстів в одну глобальну метаструктуру на основі єдиної прафабули, прикладом чого є "У пошуках втраченого часу" М. Пруста, низка російськомовних романів В. Набокова. "Писар Східних Воріт Притулку" та "Писар Західних Воріт Притулку" Галини Пагутяк інтегруються на основі прафабули пошуків істини та єдності з власним "Я" у фрагментарному світі, яка реалізується через мотив мандрів головних героїв.

Характер фабульної матриці в обох аналізованих творах, зумовлює їх сюжетно-композиційну подібність. Сюжет романів будується за наступною схемою: експозиція, в якій так чи інакше подається інформація про Притулок та передісторія головного героя; зав’язка, пов’язана з приходом або прибульців, або мешканців, що спричиняє неспокій в душі героя, спонукає його до роздумів і, як наслідок, до мандрів; розвиток дії, який охоплює поступальний рух героя через землі Притулку; кульмінація — прихід героя до певного висновку; розв’язка — епізод повернення його до Воріт. Відрізняється лише вектор руху Антона і Якова: якщо перший йде у напрямку Східні Ворота — Західні Ворота, то другий — у протилежному. Це наштовхує на думку, що композиційно твір структурується за принципом дзеркала. У романі "Писар Східних Воріт Притулку" події компонуються аналогічно до "Писаря Західних Воріт Притулку", протилежний лише напрямок їх пізнання героєм у процесі руху. Особливого значення в цьому контексті набуває дзеркальне відображення, яке реалізується через систему персонажів, актуалізуючись через образи, однакові, на перший погляд, але протилежні за своїм змістовим наповненням. Насамперед це стосується образів Антона та Якова, що, як зазначалося вище, пов’язані з реалізацією мотиву мандрів, центрального для обох романів, втілення постмодерністської концепції смерті автора. Однаковим є функціональне призначення персонажів у містичному світі Притулку. Проте образ Писаря Антона пов’язаний із символікою Сходу, тобто орієнтований на ідею відродження, початку нового дня або нового життя. У традиційному ключі уявлень про Схід в його епіцентрі — образ мудреця-відлюдника. У романі "Писар Східних Воріт Притулку" його яскравим репрезентантом виступає Бібліотекар Лі. На образ Якова накладається образ Заходу, тобто символ країни смерті, царства вигнання та мертвих. У контексті опозиції Антон — Яків особливого змістового наповнення набуває зображення другорядних персонажів з їх оточення, що є по суті образами-ідеями. Так, найближчий товариш Антона у романі "Писар Східних Воріт Притулку" — Бібліотекар Лі — є втіленням, як зазначено вище, образу мудреця-відлюдника. Мудрість Лі книжного походження (недарма уточнюється —Бібліотекар). Стихія мислителя — повітря, що символізує легкість думки та здатність швидко пізнавати суть речей. Постійним співрозмовником Якова та розрадником його важких думок стає Симеон, що мешкає неподалік. З цим персонажем пов’язаний в романі образ озера, що є втіленням міфологеми води. Вода — один з чотирьох символічних елементів (поряд із землею, вогнем та повітрям), які складають світ. У міфологічних традиціях різних народів вода виступає уособленням спокою та розважливості у роздумах. Крім того, вода є символом даоського вчення: Лао-Цзи закликав бути подібним до води. Містичний зв’язок Симеона з озером (він постійно відчуває потребу бути поряд з ним; взимку сумує, що не зможе побачити своє відображення у водному плесі і т. п.) наштовхує на думку про відповідність життєвих принципів Симеона вченню Дао де цзин. Отже, якщо образ Бібліотекаря Лі є уособленням книжної мудрості та певної легкості думок, то образ Симеона — розважливості та спокою людини, яка шукає істину, спілкуючись з природою (послідовники Лао-Цзи, на відміну від конфуціанців, намагалися бути ближчими до природи, вважаючи її джерелом безмежної мудрості) [14, 77].

Прафабула пошуку істини та єдності з власним "Я" у фрагментарному постмодерному світі реалізується у художньому тексті не лише через розвиток мотиву мандрів, а й через картини сновидінь. Текст обох аналізованих романів насичений сновидними образами і місцями цілком підпорядкований "логіці сну". Сфера сновидінь включає в себе як прямі описи снів, візій персонажів, тобто їх суб’єктивний "другий простір", так і оніричні перспективи Притулку, який існує ніби в іншому вимірі, порівняно з "тим світом". Простір снів будується із топосів дому, саду. Сон активізує у свідомості персонажів хворобливі спогади (сни Писаря Західних Воріт Притулку про брата), спонукає до роздумів, пошуку істини (сон Бібліотекаря Лі про золоті двері).

Романи "Писар Східних Воріт Притулку" та "Писар Західних Воріт Притулку", за свідченням самого автора, є результатом сновидіння. І якщо вважати містичний простір Притулку сонною візією персонажів, їх намаганням втекти від реальності, то описувані сни є реалізацією подвійного дзеркального відображення. З одного боку, образ Притулку як реакція на жорстоку дійсність, своєрідний антисвіт, світ зворотний, а з іншого — сни його мешканців як реакція на антисвіт. Така подвійність підходу до зображення сновидінь наштовхує на думку про подібність сну обряду ініціації. На шляху духовного просвітлення людина повинна відмежуватися від світу матеріальних цінностей (перебування у Притулку) та рухатись до пізнання вищої істини (сни як реакція на Притулок). Процес перетворення людини в більш високу духовну істоту, звільнення її внутрішніх сил, викорінення пристрастей та пороків є завданням антропософського вчення, яке перекладало давні буддійські доктрини на сучасну мову. Через розкриття духовних центрів енергії в людині передбачалось звільнення вихідної енергії світового простору, сконцентрованої у "чакрах". У результаті духовних вправ змінювалось тіло як матеріальна оболонка. Прикладом такої трансформації у романах Галини Пагутяк є образи Бібліотекаря Лі, котрий здатний не лише мандрувати у часі і просторі, а й змінювати свою зовнішність, чоловіка з шістьма пальцями на руках, який зумів відмежуватися від своєї тілесної оболонки. Саме вони бачать сон про золоті двері, що виступають ніби останньою перешкодою на шляху духовного вдосконалення.

Таким чином, романи Галини Пагутяк "Писар Східних Воріт Притулку" та "Писар Західних Воріт Притулку" інтегровані на основі прафабули пошуків істини та єдності з власним "Я" у фрагментарному світі, що реалізується через мотив мандрів головних героїв, картини сновидінь. Наявність єдиної прафабули зумовлює сюжетно-композиційну подібність аналізованих творів. Особливої ролі в цьому контексті набуває прийом дзеркального відображення, що реалізується через композицію, систему образів-персонажів. Картини сновидінь, якими насичений текст обох романів, формують особливий простір вдосконалення людської душі згідно з вченням антропософії.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.