Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Образ безплідної Землі в однойменній поемі Т. С. Еліота

Дія відбувається в Англії після першої світової війни. В основі поеми лежить міф про пошуках святого Грааля і легенда про бідного рибака.

В своїй поемі Еліот діагностував нездужання своєї генерації й загальну кризу західної цивілізації ХХ ст. Мета, тема поеми — це відчуття втрати й усвідомлення того, що спасіння сучасного бездумного життя неможливе. спустошення втілюється в образах пустелі, відсутності води, цілковитої оголеності ландшафту, сутінкового міста.

В апокаліптичному міфі Еліота є домінанти- це безплідна земля як символ природи та людського духу і колективний пошук шляхів відродження.. Еліот уводить оповідача Тіресія, що сидить на березі Темзи, згадуючи вигляд ріки за часів Ренесансу — тепер це брудна ріка, що є символом Лондона. Еліот об’єднує романтичний образ Темзи та її сучасний безплідний відповідник.

Уводячи у текст поеми міфеми та міфологеми, поет утворює асоціативні ряди: земля — прах (міф про Кумейську Сивілу), земля — безплідна жіноча утроба (назва твору та образ Ліл, яка приймала контрацептивні пігулки — персонаж другої частини поеми), земля — скривджена ґвалтуванням феміна (міф про Прокну/Філомелу) та земля — чаша святого Ґрааля (легенда про св. Ґрааль і Короля-Рибалку). Метафора «безплідна земля» імплікує у творі легенду про Короля-Рибалку.

Перетворення, які безперервно зазнають різні персонажі «Безплідної землі», підкреслюють умовність всього того, що зображується, і одночасно-нісенітницю буття і незмінність страждання на землі.

Безплідна земля, згідно з одним із міфів, - це володіння скаліченого та немічного Короля-Рибалки, які приречені на безпліддя доти, доки не відшукається мужній рицар (антипод Пруфрока, котрий замовчує питання буття), готовий запитувати про суть знаків, що їх йому демонструватимуть.

Образ пустої землі розростається з плином твору, вбираючи у себе інші виміри життя. Спустошена земля це і попередження смерті і неминуче буття. У першій частині поеми («Поховання померлого») смерть лише пророкує ясновидиця Созостріс. А вже у третій частині («Вогненна проповідь») чути «кісток глухе торохтіння й хихотіння, як погрозу». Остання частина поеми починається з опису безплідною землі: гуркіт грому в мертвих горах, тут немає води, тільки скелі, каміння, пісок під ногами, суха трава, тріщини в грунті. Хтось третій крокує поряд з двома героями по безплідній землі. Люди скуті страхом, наче кайданами.

поема переноситься до міста. Лондон у «Безплідній землі» — це поетична, стилістична і мисленнєва фігура міста-привида. В поемі «Безплідна земля» міський простір стає простором безплідності як з позиції властивої антропології міста, так і з позиції можливості існування в ньому антропологічного центру. Через звернення до аграрних божеств та зіставлення світу природи з міською дійсністю Еліот підкреслює безплідність землі та її мешканців. В останній частині з’являється таємничий подорожній у каптурі, після його появи на безплідну землю проливається дощ і над нею лунає грім. В «Безплідній землі» присутній образ «втраченого» язичницького обряду родючості.

Але місто приречене на знищення. Виникає мотив смерті, що пронизив усю поему; з'явився біблійний образ спустошеної землі, що виникла на місці колишніх міст, - образ рівнини кісток. Категорія «безплідності» набуває водночас універсальної поетично-мисленнєвої функції та індивідуально-авторської рефлексії над історико-культурною ситуацією безплідної, вартісно спустошеної сучасності.

Безплідна земля- це філософське уособлення гріховності, марнотратства, бездумності існування цивілізації. Це одночасно і бездушевність людського існування яке викинуте та заховане за межами міста. Але в кінці-кінців це приводить до руйнації всього. Зобразивши сірість та ницість життя Лондона автор відкрив потворність існування. Безплідна земля - розплата за гріхи. Це - передусім спроба пережити пороки, зруйнувати пропаще буття, аби на його згарищі пізнати новий шлях. Але прозріння не можливе без вичерпання досвіду пізнання марноти та тліну "безплідної землі". Поет втілив притчу про блудного сина, який врятувався, пройшовши крізь гріхопадіння, у проханні про воду (спасіння) посеред каміння (позв´язуваного із пекельною пустелею "безплідної землі", однак не чужого і для біблійних смислових обертонів). Але фрагмент завершили слова про те, що води немає - отож час усвідомлення ще не настав.