Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Багатоплановість роману Камю «Чума»

«Чума» (1947) Камю знаменує перехід від самотнього бунтарства до визнання спільноти, боротьбу якої необхідно розділити. «Чума» - це роман про антифашистську боротьбу й рух Опору. Роман написаний у жанрі хроніки. Це універсальний й багатозначний роман-притча, роман-попередження, роман-пересторога.

Камю в романі передав атмосферу задухи, загрози й вигнання, в якій він жив. Водночас він поширив значення цього образу на буття взагалі. А. Камю з гостротою поставив філософські проблеми добра і зла, морального вибору людини: скоритися невідворотній дійсності чи, навіть не маючи надії на перемогу, бунтувати проти нездоланного зла. Назва твору символічна, оскільки чума - це абсурд, який осмислювався як форма існування зла, це трагічна людська доля, бо зло побороти і викоріняти неможливо.

Зовнішня реальність стала повчальною. З’явилась історія чуми. У Абсурду з’являється образ, який може бути вивчений. Чума — образ алегоричний, його трактування — «коричнева чума» - фашизм, війна, окупація. Точність в оповіді є обов’язковим атрибутом оповідача-лікаря, який оволодіває історизмом та конкретними історичними знаннями, визнає лише факти й прагне до точності їх викладу.

Фабула роману «Чума» - це хроніка року чуми в Орані, та розповідь про відчайдушну боротьбу мешканців містечка з епідемією, яка раптово вторглася у розмірене і спокійне життя міста і вселила у серця відчуття повної незахищеності, непевності, самотності і страху смерті. Композиція роману побудована у формі чіткого хронікального викладу подій. усі події у романі розгортаються протягом одного року. П'ять частин роману розподілені за порами року і послідовно фіксували усі етапи наростання, загострення і спаду чумної епідемії.

Автор цього літопису — доктор Бернар Ріє — місцевий, не відсторонений від людей, людина, яка за своїм інтелектуальним змістом і за характером роботи приймає логіку та розум, і не приймає ірраціональності, хаосу і двозначності. Він говорить «ми», розповідає про «нас», і в цьому показує появу спільності людей, «колективної історії», потреби в інших людях. Поведінка людини тепер визначається вибором, який має значення. Лікар розумів, що чуму не здолати, як не здолати і абсурдності світу, але сенс власного буття і буття кожної людини герой вбачав у тому, щоб не зламатися перед тиском безглуздя, не скоритись йому, спільними зусиллями протистояти йому, ризикуючи власним життям. Завдяки логіці і серйозності доктора, ми бачимо реальну картину епідемії.

В «Чумі» багато дійових осіб. Тут є і «сторонній» - журналіст Раймон Рамбер, який намагається відсторонитися та втекти з міста. в процесі важких моральних коливань і роздумів Рамбер приходить до усвідомлення, що не можна залишатися байдужим до страждань ближнього.

Жан Тарру - це герой-ідеолог і літописець чуми. Для нього чума - це не просто епідемія, а символ людського буття взагалі. Ще до епідемії, визнавши людське життя зачумленим, він намагався з цим боротися, протистояти усьому, що внесло в життя людини страждання і смерть. Герой став на боротьбу з чумою, організувавши в місті санітарні дружини.

Тут є і отець Панлю, однак віра його не повертається на землю, заражену чумою. Чуму, як джерело безладдя, священик у перших своїх проповідях співвідносив з карою Божою, що її насилало небо на грішників.

Позитивне в «Чумі» - це просте виконання свого елементарного обов’язку, як роботи, необхідність якої диктується смертельною загрозою. Роман це своєрідний авторський монолог, розбитий на окремі партії, вручені різним персонажам, котрі виступають носіями різних сторін авторського світогляду, різних його аспектів і тенденцій. У цьому розумінні роман — це розмова з самим собою, що не позбавляє персонажів індивідуальних рис характеру, а також глибокої мотивації їх вчинків.

Разом із соціальним змістом метафори, Камю вбачає в образі чуми метафізичний зміст. Герої роману — лікарі, а невиліковна хвороба уразила саме існування, воно невиліковно абсурдне. Лікарі не впорались із хворобою, але вона пішла сама, щоб колись повернутися. Ось чому в Ріє не важко розгледіти риси Сізіфа. Ріє не чекає перемоги, йому властиве лише знання біди і можливість утвердити свою гідність у безнадійному поєдинку зі смертю.

«Чума» Камю — роман філософський, на першому плані в ньому узагальнено-універсальне трактування зла в контексті людського буття. Це щось невіддільне від людини та її існування. навіть той, хто не хворий, носить хворобу у своєму серці. В контексті роману чума — універсальна метафора зла в усій його багатоликості й нездоланності. Бути «зачумленим», за Камю, — це не тільки чинити насильство, а й не повставати проти нього. «Зачумленість» — не лише готовність убивати, а й примиренність із тим, що вбивають. «Що таке чума?» — питає Тарру у лікаря Ріє, і той відповідає: «Нескінченна поразка».

І тому у фіналі роману, слухаючи радісний гамір городян, які святкують звільнення міста від чуми, Ріє думає про те, що будь-яка радість перебуває під загрозою, бо він знає, що «бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає». Адже Зло не можна знищити повністю. Час від часу воно з’являється з тому чи іншому вигляді. Людина має бути готовою знову й знову робити свій вибір — скоритися злу чи бунтувати проти нього.

На погляд Камю бунт проти абсурду — це бунт в ім'я солідарності людей. Письменник стверджує, що чума руйнує не тільки тіло, а й калічить душу. Чума — це спосіб мислення, замкнутий на власній особі. При цьому автор стверджує, що люди, за своєю природою, більше добрі, ніж злі, але й духовна цінність здатна до такого ж руйнування. І правильним єдиним рішенням є протистояння злу, навіть коли немає ніяких перспектив і надій на майбутнє.