Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Теоретичні та художні наробки Еко

Найхарактернішим представником постмодерністської філософської думки є італійський вчений Умберто Еко. У його бестселерах "Ім'я рози", "Маятник Фуко" та інших органічно поєднуються філософський підтекст, пародійний аналіз культурної плутанини сучасної свідомості, іронічне осмислення минулого та попередження про небезпеку розумової деградації. Семіотична система Еко є інтердисциплінарною (епістологія, логіка, музика, архітектура, літературознавство, мовознавство). Еко зосереджувався на діалозі тексту з читачем. Постмодернізм, на думку Еко, переростає відкрито декларований принцип деструкції (руйнування) норм класичної поетики і орієнтири нової поетики шукає в спробах поєднання традиційного, що йде від класики, і антитрадиційного, введеного в літературу модернізмом. Посмодернізм прагне до масового (в кращому розумінні) читача.

Умберто Еко запропонував термін «відкритий» і «закритий» твір — це завершені твори, але мають різні форми прочитання. Закритий має єдине можливе прочитання, а відкритий несе пропозицію для читача-реципієнта, естетичне повідомлення, містить в собі перспективи взаємодії твору і читача(твір «У русі» - відкритий). Надінтерпретація у Еко -це фантазування читача. Процес читання - це процес наближення читача до авторських кодів і ідеології. Потім читач хоче співвіднести коди автора, власні коди зі структурою тексту. Тому читання — це коливання(коди автора і код читача), так заповнюється структура. У Еко знак відтворює умови сприйняття предмету. Текст має мати подвійне кодування-привабливий для масового і елітарного читача( «Ім’я рози» можна сприймати як історичний роман, написаний культурологом, або «семінар з семіотитки» - всі події пов’язані з семіотичною структурою).

У. Еко як культуролог: мав інтерес до доби Середньовіччя. Еко був добре знайомий із теоретичними доробками Бахтіна та Гейзінги про Середньовіччя. Цей факт, а також власний досвід і знання письменника суттєво вплинули на задум роману «Ім’я троянди».

Перша ж книга, «Відкритий твір» (1962), принесла У. Еко окреслила одну з центральних проблем його наукових зацікавлень — сприйняття художнього тексту та його інтерпретація. Його авторитет теоретика-семіотика зміцнився після виходу друком книг «Поетика Джойса» (1966), «Трактат із загальної семіотики» (1975).

Наприкінці 70-х років Еко мав уже заслужену репутацію провідного науковця-семіотика. У. Еко було сорок шість років, коли вийшов його перший художній твір — роман «Ім’я троянди». Роман приніс автору всесвітню славу. З того часу з періодичністю в шість-вісім років почали з’являтися його нові романи — «Маятник Фуко» (1988), «Острів попереднього дня» (1994), «Баудоліно» (2000).

Художні наробки: перший роман «Ім’я рози»(1980) — квазі-історичний детективний роман, події якого розгортаються на фоні середньовічних декорацій. Дія твору відбувається 1327 року в загубленому монастирі, куди приїздять колишній інквізитор Вільгельм Баскервільський і його помічник — юний послушник Адсон Мелькський, щоб підготувати зустріч делегацій, які ведуть переговори про примирення імператора Людовіка Баварського і Папи Римського Іоанна ХХІІ. Твір повниться історичним деталями, що дозволяють сформувати об'єктивне враження епохи. Проставлення 2х типів культур Вільгельму Баскервільського (відстоює свободу інтелектуального вибору) та сліпого монаха Хорхе Бургоського (орієнтованість на традиції). Боротьба, що розгортається навколо втраченого твору Арістотеля — боротьба різних моделей світу;

«Маятник Фуко» (1988) — дія відбувається у часи другої світової війни, герої намагаються зрозуміти долю ордену тамплієрів та дізнатися чи існує взагалі «всесвітня змова». Присутні елементи детективу, ессе з семіотики, езотерики, автобіографічні елти. Розповідь ведеться від імені молодого професора філософії Казобона. Всю зібрану інформацію по Тамплієрів герої мають помістити під Маятник Фуко — точку початку будь-якого відліку у світі. Головна ідея-пошук точки опори.

«Острів напередодні» (1994) — барокова форма і тло твору, але постмодерністський зміст.

«Баудоліно» (2000) — центром є образ прийомного сина Фрідріха Барбаросси, людина, що під впливом міфу про святий Грааль, стає ініціатором Хрестових походів.

«Таємне полумм’я цариці Лоанни» (2004) — розповідь про людину, що втратила пам’ять в результаті нещасного випадку, цікавим є те, що вона забуває всі події і постаті зі свого життя, окрім прочитаних творів, своєрідний роман-читацький щоденник.

«Нульовий номер» - початий, але незавершений роман, мав бути побудований на сучасному історичному фоні і розповідати про звички і діяльність журналістів.

Збірки ессе «Подорожі в гіперреальність»(1986) та «5 ессе на тему етики» (1998).

У. Еко продовжував займатися наукою, і світ побачили збірка статей «П’ять есе на тему етики» (1997). Постмодернізм, згідно з Еко, певний духовний стан, особливого роду гра. На думку Еко, висока й масова естетика в постмодернізмі зближуються. Наукові заслуги Еко пов'язані з питанням семіотики.

У поглядах У. Еко на сучасне мистецтво намічені такі підходи: У. Еко підкреслює, що текст містить велику кількість потенційних значень, але жодне з них не може бути домінантним. Текст лише пропонує читачеві поле можливостей, актуалізація яких залежить від його інтерпретативної стратегії.

Теоретичні доробки: Перша книга «Мистецтво і краса в середньовічній літературі»-присвячена переважно Ф. Аквінському.

Збірка «Diario minimo» - статті, написані ним в журналі «Il Verri».

Збірка «Шість прогулянок лісами літератури - цикл лекцій по творчості Нортона.

Книга «Opera aperta» - виступає проти постулатів класичного структуралізму.

Книга «Відсутня структура» - проти абсолютизації тексту в процесі літ аналізу.

Посібник «Дописи по семіології візуальних комунікацій» - призн для студентів.

Книги «налякані і згуртовані» - питання теорії масової комунікації, «Поетика Джойса», «Знак», «Домашній вжиток» - книги з історії культури;

«Беат Ліебанський», «Трактат із загальної семіотики», «На периферії імперії» - твори присвячені проблемам історії культури;

«Lector in fibula» - висвітлює поняття зразкового читача;

«Семіотика та філософія мови», «Про дзеркала», «Межі інтерпретації» - спроба розмежування вірного та хибного прочитання тексту;

«Інтерпритація та гіперінтерпритація», «Пошуки ідеальної мови в європейській культурі» - пошуки такої мови, яка відображає сутність всіх явищ»;

«5 ессе на теми лірики», «Кант та качкодзьоб» - дослідження з питань епістемології;

«Між брехнею та іронією» - феномен брехні.

Важко сказати, хто такий Умберто Еко насамперед - славетний письменник, видатний філософ, учений-семіотик, публіцист, який пише на актуальні теми, чи ретельний дослідник явищ масової культури. Усі ці іпостасі органічно поєднуються в ньому, підживлюючи одне одного і творячи гармонійне ціле.