Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Маркери брехтівського театру у п'єсі «Добра людина із Сигуані»

Бертольт Брехт - найбільший представник німецької літератури XX ст. Він теоретик мистецтва соціалістичного реалізму. П’єсу «Добра людина із Сичуані» (1938-1940) Брехт написав за мотивами старовинної китайської казки. Це п’єса-притча - тобто твір, що у алегоричному вигляді повчає читача (що є однією з характериних ознак «епічного театру» Брехта). Тема вказує на основну проблему - проблему доброти людини. За допомогою своєї п’єси Брехт ставить питання: що таке «добра людина»? Чи може людина бути «доброю» в існуючих соціальних обставинах? що потрібно зробити, щоб людина могла бути «доброю»? Місце твору - китайська провiнцiя Сичуань, цим автор наголошує, що дія твору насправді могла б відбуватись будь-де. Три бога, які посперечався про те, добра чи зла у своїй суті людина, вирішують спуститися на Землю і перевірити міру доброти людей. Опинившись в якомусь місті, боги стукають у всі двері, шукаючи притулок, але ніхто з багатіїв їм не відкриває, і тільки повія Шен Ті, прийнявши богів за бідняків, впускає їх у своє житло. Боги нагороджують Шен Ті за доброту, дають їй гроші, і вона відкриває тютюнову крамницю, сподіваючись, що тепер буде жити безбідно і зможе допомагати іншим. До крамниці чуйної Шен Ті відразу ж починають приходити численні знайомі і незнайомі їй бідняки, усіх їх вона спочатку шанує, годує, але раптом розуміє, що від її грошей майже нічого не залишилося. Шен Ті стає ясно, що якщо вона і надалі хоче допомагати комусь, вона повинна вжити термінові заходи для збереження крамниці. Вона переодягається в чоловічий одяг, видає себе за свого двоюрідного брата Шен Ті і безжально виганяє з крамниці всіх нахлібників. Тільки так їй вдається зібрати грошей, щоб знову мати можливість кому-небудь допомагати. Брехт показує, що однією тільки чуйності мало, щоб бути «добрим» у суспільстві соціальної нерівності, так як це суспільство вивертає нормальні людські відносини навиворіт. Щоб бути доброю, людина повинна бути і злою, - такий парадокс виростає із самої природи буржуазних відносин. Зазнавши свою героїню на чуйність, Брехт піддає її далі випробувань любов’ю, а потім і материнством. Він будує сюжет п’єси як серію експериментів: зіштовхує природні людські почуття до законів експлуататорського суспільства і наочно показує їх несумісність. Шен Ті зустрічає в парку безробітного льотчика, який вже зав’язує петлю, щоб повіситися: навіщо жити, якщо без хабара неможливо отримати роботу, а в нього немає грошей! Дівчина утримує його від самогубства. Брехт не згоден з тим, що людина - лише продукт соціальних обставин. Людині дано змінити соціальні обставини так, щоб розквітло добро, і зробити це людина повинна сама, не сподіваючись на богів, образи яких Брехт насправді вводить, щоб гостріше зобразити пародію на вади суспільства.

Філософізм, незвичність місця опису подій (як на європейського автора), епічність та опосередкованість автора для кращого оcмислення головної ідеї читача («ефект відчуження») — і є тими маркерами брехтівського театру у п’єсі «Добра людина з Сичуані».

У складних політичних умовах Брехт свідомо прагне до мистецтва, близького народові, мистецтва, яке пробуджує свідомість людей, активізує їхню волю. Брехт виступає за новий театр, покликаний стати вихователем народу, провідником передових ідей. Характерними рисами його «епічного театру» були:

- Філософізм (Брехт творив притчі, які часто називали парабулами).

- Звертання до екзотичних тем, різних часових періодів, тим самим він роздумує про свою теорію людини.

- Універсальний погляд на людину

- Епічність (це жанр дифузія, де поєднує епос, лірику і драму). Цю драму називає відкритою. Він включає зонги (поетичні включення), в свої твори («Добра людина із Сичуані»), які давали характеристику персонажа, розповідали про минуле чи майбутнє.

- Епічне (формульоване) набуває найбільшої гармонії з драматичним( втілюваним).

- «ефект відчуження». Ефект відчуження — позбавити надію всього знайомого і зрозумілого, тим самим збудити цікавість. Цей прийом у Брехта - принцип філософського пізнання світу, мета якого - викликати у глядачів аналітичне, критичне ставлення до зображених подій".

Він вважав, що драматургія і театр покликані впливати передусім не на почуття, а на інтелект людини ("глядач повинен не співпереживати, а сперечатися"), що найважливішим у п'єсі є не змальовані події, а висновки та узагальнення, які випливають з них.

- Читач має залишатися тверезим, якщо існує катарсис, то він не емоційний, а скоріш науковий. Брехт використовує вже існуючі сюжети. У Брехта актор міг серед п’єси почати співати, свистіти, щоб глядач звернув увагу на деталі. Автор розрізав дію на шматки, щоб зупинити емоційний клубок.

- Декорації, освітлення, музика існують самостійно, вони існують як коментар, суперечка. Брехту притаманна «лаконічність» декорацій, що не завжди відповідало реаліям часу, коли відбувалась дія твору.

Теорія «епічного театру» і теорія «відчуження» є ключем до всієї літературної творчості Брехта у всіх жанрах. Вони допомагають зрозуміти і пояснити найістотніші і принципово важливі особливості і його поезії, і прози, не кажучи вже про драматургію.