Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Загальна характеристика західноєвропейської літератури Середньовіччя (хронологічні межі, періодизація, світоглядна картина, мовна і жанрова система)

Межі — доба феодалізму (476 р. н. е (падіння Західної Римської імперії) — 1640-60 рр. (англійська буржуазна революція)). Суспільно-історичне тло: велике переселення народів (4-6 ст.), варварські племена → народності → сучасної нації. Світогляд: теоцентризм, теократія, релігійний аскетизм (Ієронім та Августин), відображення феодалізму, латинська мова, універсалізм, символізм, алхімія, ієрархія, колективізм.

Періодизація: 1. раннє середньовіччя (V-XI ст.) — період розкладу родового ладу та формування феодальних відносин; 2. класичне середньовіччя (кін. XI-XV ст.) — період розвинутого середньовіччя.

Занепад культури, міст. Основна роль — народна творчість (опозиція феодально-церковній ідеології: жадоба до радощів життя, потяг до знань і вільнодумство), античність, християнство. Види народної поезії: трудові пісні (найдавніші) → обрядові (відтворення аспектів життя общини, пісенно-ігрові дійства) → ліро-епічні пісні (міфологічні уявлення чи перекази) → лірична (хорова і сольна) → драма (народно-обрядова і культова). Церква забороняла «диявольські сороміцькі пісні» та «бісівські ігрища», керувала життям феодального суспільства. Напрям філософії — схоластика (догматичне безплідне розумування). Єресі → інквізиція. Для народного світогляду цієї доби характерне взаємопроникнення серйозного (трагічного) і смішного (комічного), розважальні обрядово-видовищні та словесні сміхові твори, фамільярно-площадна мова, виступи мімів, жонглерів, шутів, карликів. Соті, фарси, «святкування травня» з обранням королеви або короля весни, з піснями та хороводними танцями, а також багатоденні народно-святкові карнавальні звеселяння під час масниці, великих ярмарок; всілякі «свята дурнів», «свята ослів» тощо. Духовенство використовувало в своїх цілях авторитет античної науки, філософії, мистецтва. Від римських шкіл церква перейняла граматику, риторику, діалектику (логіку), геометрію (включаючи географію), арифметику, астрономію і музику, трактуючи їх у потрібному їй дусі. Від Стародавнього Риму середньовіччя запозичила також латинську мову. Література середніх віків створювалась мовами місцевих народностей та латинською мовою.

Доба зрілого феодалізму з ХІ ст., поділ суспільства на землевласників-феодалів і залежне від них селянство, економічна стабілізація, розвиток культури. Народно-героїчний епос, рицарська, клерикальна, міська (бюргерська) література. Виконавці — співці-потішні: французькі жонглери (8 ст., співці й актори, переслідувані церквою), німецькі шпільмани, іспанські хуглари (походять від римських мімів, або гістріонів).

Героїчний епос. Форми народного епосу: пісня та епопея. Принципи побудови сюжету: протиставлення героя і його суперника, зачини і кінцівки, розгорнуті описові моменти, триразові повтори, поширені діалоги, стійка система художніх засобів, урочистий стиль. Поступово звільняється від міфологічних уявлень. Центральний персонаж — воїн-богатир, що виражає загальнонародні інтереси.