Література латинською мовою
Латинська мова була міжнародною мовою, мовою церкви, вищої адміністрації, державно-правових документів, освіти і частково літератури. Боетій (бл. 480-525) вихований на традиціях античності - «Про розраду філософією» (вплинув на «Роман про троянду» ХІІІ ст. і «Бенкет» Данте); Венанцій Фортунат (бл. 530-600).
VII-VIII ст. — «темні віки» для культури Центральної Європи. Культурне пожвавлення пов’язане з Каролінгським Відродженням. В Ахені Карл Великий (768- 814) відкрив придворну школу для дітей короля. В скрепторіях переписувались античні рукописи. Запрошував учених, Павло Діакон «Історія лангобардів», англосакс Алкуїн (автор підручників), франк Егінхард, знавець латинської, автор «Життєпису Карла Великого». «Академія Карла Великого», звернення до античності, але в той же час стан вузькопридворної — поєднання досконалих форм з істинністю християнства, позбавлена соціальних проблем, героїки. Тут читались лекції, обговорювались богословські питання, тлумачились твори різних авторів; на диспутах змагались у вченості та дотепності, на банкетах — у вишуканих компліментарних віршах славили Карла, його походи і перемоги, його родину, придворний побут, розваги та ін. Але в цій придворній поезії іноді проявляються й зовсім інші мотиви: напади на пороки духовенства, злих правителів тощо. Деякі твори позначені справжнім ліризмом, особливо вірші, присвячені друзям, зображенню природи; в деяких помітна близькість до фольклорних джерел (наприклад, «Сперечання Весни з Зимою» Алкіїна). Вчені-поети широко використовували класичні латинські метри, строфи, жанри, наслідували стиль античних письменників, особливо Вергілія, Пруденція. Після смерті Карла лат. культура знайшла притулок у монастирях. Поступово зародилась французька і німецька літератури.
Поема «Вальтарій» - приклад створення книжкового латинського епосу на матеріалі народних сказань, автор можливо Геральд, третє покоління поетів каролінгського Відродження. Виникла на основі давньогерманського фольклору доби ВПН, але переказана вергіліанськими віршами. Герої: Вальтер Аквітанський (заложник Аттіли) втікає з нареченою Хільдегунда, зустрічають короля франків Гунтера (вимагає віддати скарб і наречену, Вальтер перемагає), друг Вальтера Хаген (васал Гунтера, змушений битись з Вальтером). Має сліди християнізації.
Латинські хроніки. Перехід починається в VІ ст. «Історія франків» Іордана, «Історія франків» Григорія Турського — 6 ст., «Церковна історія народу Англії». Беди Високоповажного (8 ст.), «Історія датчан» Саксона Граматика (12 ст.). Механічна констатація фактів (без подачі причин), вагоме значення легендарного елементу.
Клерикальна література. Латинською та народними. Не тільки офіційні церковні погляди, а й ідеї «єресі», виникла ще в Римській імперії. Боротьба між язичницьким і християнським світосприйняттям. Житія святих — сказання про мучеників за віру, монахів-пустельників — народження від багатих батьків, раннє чернецтво, подвиги, чудеса біля гробу, похвальне слово йому. «Житіє святого Олексія» - аскетична доктрина. Виникнення легенд (релігійно-фантастичні біографії святих → пов’язані з притчами про тварин і рослини → з середини 12 ст. — легенди про Богоматір: віршована фр. «Жонглер Богоматері» 13 ст.), збірка Іакова де Ворагіне «Золота легенда» (13 ст.). Видіння, змалювання потойбічного світу, пропагування різних поглядів і думок (засвоєна вагантами, представниками куртуазної й міської літератур — «Роман про Троянду», «Видіння про Петра-Орача», «Божественна комедія» Данте), твори морально-дидактичного характеру з релігійною і світською тематикою (а також зображення оточуючого світу), клерикальна лірика (гімни, пісні, віршовані молитви тощо), а також церковна драма.
Ієронім (340-420), відкрив для Заходу літературний характер Біблії, був автором житій і легенд (згодом використаних Г. Флобером, А. Франсом, Л. Толстим, М. Лєсковим та ін.); Августин (354-430) — автор «Сповіді», що викликала наслідування (Абеляр, Данте, Петрарка, Паскаль, Руссо, Толстой).