Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Сюжетні джерела та характеристика роману про Трістана та Ізольду

Куртуазні романи про кохання рицаря Трістана до королеви Ізольди виникли вони на основі кельтських народних переказів, найбільш значними є віршовані романи французького жонглера Беруля і нормандця Тома. Роман Беруля (більш архаїчний за змістом) приваблює своєю наївністю, роман Тома - куртуазною вишуканістю і добрим літературним опрацюванням. Обидва виникли близько 1170 р. і збереглися в уривках. Близько 1230 р. з'являється перша французька прозова обробка цього роману, у якій уже присутні персонажі з романів Круглого Столу, що зв'язує сюжет про Трістана та Ізольду з циклом артурівських романів.

Роман дає певне уявлення про феодальну дійсність, хоча феодальні відносини представлені в ньому досить архаїчно. Батько Трістана, король Рівален, загинув, захищаючи свої володіння від феодала-сусіда. Мати померла з горя. Королевич-сирота випадково потрапляє в Корнуолл, де править його дядько Марк. Трістан - зразковий рицар. Він не побоявся вступити в поєдинок з могутнім велетнем Моргольтом Ірландським і визволив країну Марка від принизливої залежності. Король Марк любить племінника і вбачає у ньому свого спадкоємця. У романі відображена слабкість королівської влади в цей період. Барони, васали Марка, заздрячи успіхам Трістана, вимагають від короля, щоб він одружився і дав їм законного спадкоємця. У розповідь щоразу вплітаються фантастичні казкові мотиви. Так, Трістан хоче висватати королю Ізольду Золотоволосу (він бачив її раніше в Ірландії, куди його, пораненого отруєним мечем богатиря Моргольта, занесли морські хвилі). Однак здобути прекрасну королівну він зміг тільки вбивши дракона-людожера, який вселяв жах у всю країну. Мати Ізольди дає в дорогу доньці любовне зілля, щоб вона випила його з королем Марком і вони стали щасливим подружжям. Та під час морської подорожі Ізольда і Трістан у спеку випадково випили вино, і любов заполонила їх назавжди. Ставши дружиною короля, Ізольда не може не зустрічатися з коханим. Через жорстокі перешкоди вони змушені розлучитися. Трістан покидає володіння дядька і на чужині, в Бретані, з відчаю одружується з Ізольдою Білорукою. Та для неї він тільки брат. Ні краса її, ні відданість не можуть витіснити з Трістанового серця образ Ізольди Золотоволосої. Трагічно закінчується їхня любов. Смертельно поранений Трістан посилає за Ізольдою Золотоволосою, наказуючи при поверненні підняти на кораблі білі вітрила, якщо вона зможе приїхати, якщо ні - то чорні. Ізольда, охоплена страхом за життя найближчої їй людини, тікає від короля в Бретань до Трістана. Але коли на обрії з'явився корабель, ображена Ізольда Білорука сказала, що бачить чорні вітрила. Трістан помирає. Вмирає й Ізольда Злотоволоса. їх поховали по обидва боки каплиці. Квітучий терен, що виріс за ніч на могилі Трістана, переріс через каплицю на Ізольдину могилу. Тричі зрубували Кущ, і тричі виростав він. як символ непорушності їхнього кохання, сильнішого від смерті.

Виняткова популярність роману протягом кількох століть зумовлена зображенням надзвичайної глибини і відданості в коханні. Це не любов-поклоніння, яку оспівували трубадури, а могутнє земне почуття, позбавлене будь-якого платонізму. Кохання Трістана та Ізольди вступає у конфлікт з феодально-церковними законами і звичаями. Згідно з офіційною мораллю, воно є злочинним і заслуговує покарання. Юні закохані також пройняті свідомістю священності і непорушності шлюбу. Вони розуміють, що їм не бути разом, але і не в силах пережити розлуки. Їхня вічна доля - пристрасний потяг і одночасно втеча один від одного і знову всевладна любов, яка вселяє в них відчайдушну сміливість і готовність будь-якими шляхами досягнути щастя. Але «незаконність» їх відносин, усвідомлення безвихідності становища і безрезультатності їх стосунків невблаганно веде героїв до трагічного кінця.

Певна психологічна глибина і витонченість властиві образу Трістана. Він не може жити без Ізольди, але він у відчаї й від того, що їм доводиться обманювати короля Марка, з яким у Трістана склалися дружні стосунки. Король для нього не лише родич, а й друг, наставник, його сеньйор, і рицарська честь вимагає від Трістана васальної вірності. Доброта і готовність Марка простити юну пару тільки поглиблюють почуття провини і моральні страждання Трістана.

Важкі випробування лягли й на плечі юної королеви. Жінка у феодальному суспільстві навіть з таким високим і блискучим становищем, як у Ізольди, не мала таких прав, як чоловік. За подружню зраду жінка розплачувалася честю, свободою, а інколи - життям. Ось чому Ізольда бореться за своє людське і жіноче щастя всіма доступними їй засобами. Вона постає перед нами не тільки чистою і прекрасною у своєму коханні і безмірній вірності Трістанові, а й хитрою, невдячною і навіть жорстокою.

Сам король Марк — також жертва феодально-рицарських умовностей. Стара людина, він з волі своїх васалів одружився і повинен тепер переслідувати молоду дружину і племінника, до якого прив'язався усім серцем. Під натиском баронів він погоджується спалити Ізольду або віддати її натовпу прокажених. Однак шляхетність і великодушність перемагають у ньому. Король жаліє Трістана та Ізольду. Так, знайшовши їх у лісі (коли Трістан та Ізольда спали), він не скористався їхньою беззахисністю і покинув притулок закоханих, його таємна скорбота і постійне бажання чесних відносин з дружиною і племінником, якого він полюбив як сина, викликають співчуття і повагу до цієї старої самотньої людини, яка в силу обставин опинилася у фальшивому становищі.

Одруження Трістана у далекій Бретані — крок відчаю, болісна спроба забути Ізольду, вирватися з кола їхніх складних відносин і повернути свою рицарську честь. Але все марно. Трістан та Ізольда не можуть забути один одного. Фольклорний мотив всевладдя чарівного зілля тут легко сприймається як невблаганне протиріччя життя, невмолимість обставин, складність людської душі. Одруження Трістана лише збільшило душевні муки закоханих і втягнуло в стихію страждання нові жертви. Ізольда Білорука, яка так ніжно і самовіддано любить Трістана, не зазнала подружніх радостей. Її брат Каердін, вірні Горвеналь і Бранжієна також не можуть бути спокійними. Але цільність почуттів Трістана та Ізольди викликає повагу і співчуття, тому не тільки їхні друзі, а й багато людей різних станів, особливо простих людей, допомагають закоханим під час поневірянь. Таким чином, у романі міститься об'єктивна критика феодального суспільства, звучить протест проти жорстоких шлюбних установ і прославляється земна любов, яка долає всі перешкоди, звеличує людину і торжествує навіть над смертю.

Успіх роману забезпечила не тільки любовна тематика (яка була слабо розроблена у середньовічній літературі) - роман приваблює розкриттям духовного світу героїв, спробою розкрити психологію кохання, що було невідомим для інших середньовічних жанрів. Привертають увагу також картини тогочасного побуту, зображення людей різних прошарків, звичаїв, «божих судів» та ін. У всьому романі відчутний вплив кельтської сюжетної першооснови. Це проявляється, зокрема, в географії твору (події розгортаються на «кельтській» території - Ірландія, Уельс, Корнуолл, французька Бретань), в старовинному улаштуванні будинків, де, наприклад, струмок протікає через кімнату та ін. Важливу роль у ньому відіграють фольклорно-казкові мотиви й уявлення: подвиги, які передують сватанню Трістана, поєдинки з могутніми богатирями, з драконами, морські плавання навмання та ін.

Прозовий роман про Трістана та Ізольду зберігся в кількох десятках рукописів. Французькі романи (особливо роман Тома) викликали безліч наслідувань і переказів. Розробка цього сюжету відома англійською, іспанською, італійською, норвезькою та деякими слов'янськими мовами. Найбільш значним з них є німецький віршований роман Готфріда Страсбурзького (початок XIII ст.). Вперше роман був надрукований наприкінці XV ст.

Історія Трістана та Ізольди залишила помітний слід у світовому мистецтві. Так, за мотивами цього роману Р. Вагнер створив відому музичну драму «Трістан та Ізольда», Леся Українка написала прекрасну поему «Ізольда Білорука». Російський та український переклади створювались на основі двох обробок, здійснених видатними французькими медієвістами початку XX ст. П. Шампіоном і Ж. Бедьє. Перший використав рукопис XV ст., другий переробив роман Тома за допомогою тексту Готфріда Страсбурзького. Обробку Ж. Бедьє українською мовою переклав М. Рильський.