Жанрова система міської літератури
Розвиток міст, союз з королівською владою, піднесення архітектури, готичний стиль з ХІІ ст., виникнення світських шкіл і університетів, секуляризація, розквіт номіналізму (І. Росцеллін, Дуне Скотт, У. Оккам) — первинність предмета і вторинність поняття. Пов’язаність літератури з фольклором, гострі сатиричні прийоми, антифеодальні та антиклерикальні настрої, зображення простолюдина, дидактизм, «приземленість», здоровий глузд, а також грубуватий гумор, жарт, що іноді межує з натуралізмом. Мова близька до народної мови, міської говірки. Представлена жанрами епосу, лірики, драми. Найбільший розквіт в Франції.
Сатира і дидактика. Фабліо (фр.), шванки (нім.) — невелике віршоване оповідання комічного або сатиричного змісту.
Фабліо (бл. 150) — жанр провінційного походження, особливо поширений у Пікардії (північно-західна Франція), мають грубуватий гумор (у призначених для слухачів замків замінюється вишуканою усмішкою). Повчальні, розважальні, соціальні (прославлення простої людини), антифеміністичне забарвлення, антиклерикальні, автори висміюють заздрість, забобони, неуцтво і, особливо, скупість. Популярний автор — жонглер Рютбеф: «Заповіт осла», «Сказання про брата Денізу», «Про душу вілана», «Про вілана, який тяжбою здобув рай». Жонглер Берньє: «Попона, розрізана навпіл», «Селянин-лікар».
Шванки. Бродячий поет Штрікер (13 ст.): збірка «Піп Аміс» (піп-штукар нагадує Тіля Ейленшпігеля - героя німецьких народних книг). Шванки приваблювали Бокаччо, Мольєра, Бальзака, Шарля де Костера, Ромена Роллана, Анатоля Франса та ін.
Тваринний епос. Поеми, що мають сатиричний та алегоричний характер. Найвизначніший — поема «Роман про лиса» або «Роман про Ренара» (середина 12 — середина 13 ст.). Має 30 епізодів, відтворює феодальну дійсність — цар звірів лев Нобль, навколо придворні, феодал ведмідь Брьон, міністр леопард, проповідник осел Бодуен, папський легат верблюд, зубожілий дворянин баран. Основний стержень — розповідь про люту ворожнечу між лисом Ренаром та вовком Ізенгрімом. Вважається , що поема написана не менш як десятьма авторами, з середини твору поступово посилюються викривально-сатиричні тенденції, спрямовані проти феодально-клерикальних кіл. Наслідування: фламандська поема «Коронування лиса» (бл. 1270 р.), німецький епос «Рейнеке-Лис» (+ Гете), український «Лис Микита» Івана Франка.
Алегоричні поеми. Виник у Франції, найвизначніший — «Роман про Троянду», складається з двох частин. Першу написав Гільйом де Лорріс (1230 р.) — любовна алегорія, витримана в куртуазних тонах. Друга частина написана ученим Жаном де Меном (через 40 років, названий «Вольтером середньовіччя») — продовжив як дидактик і сатирик, висміює куртуазну концепцію кохання, критично ставиться до поведінки жінок, ставить питання соціального, філософського і морально-етичного плану, використовує думки античних авторів (йде за натурфілософією Арістотеля і моральною філософією Платона), вільнодумний, засуджує соціальну нерівність, викриває лицемірство церковників, висміює мракобісся і забобони. «Видіння про Петра-Орача» Вільяма Ленгленда (бл. 1332-1400) — пролог і одинадцять видінь на Мальвернських горбах. Головна соціально-моральна цінність «Видіння» - у проповіді необхідності праці, у звеличенні селянства, трудяща людина — морально вища від представників панівних верств.
Лірика. Пісенна лірика засвоювала певні форми рицарської поезії, і разом з тим тяжіла до зображення реальності, побуту. Для неї характерні гумор, сатиричність. Виникла в північно-східних промислових областях Франції, де створювались об’єднання поетів-городян, які влаштовували поетичні змагання. Провідні жанри 14-15 ст. — балада, рондель, віреле, а також твори лірико-дидактичного характеру: сказ, скарга, заповіт.
Найталановитіший представник — Рютбеф (1230-1285), паризький жонглер, перший французький письменник у сучасному розумінні. Писав житія святих, релігійні драми («Чудо про Теофіла», пер. рос. О. Блока), алегоричні поеми (окремі частини «Роману про Лиса»), фабліо, автобіографічні твори («Бідність Рютбефа», «Одруження Рютбефа», «Смерть Рютбефа»). Проявив себе як лірик-новатор, ввів у поезію слова і звороти з розмовної мови демократичного середовища, описує свої слабості та пороки, розповідає про домашні незгоди, чвари з дружиною, хвороби, нестатки. Брав активну участь у суспільно-політичних справах свого часу, що позначилось на його публіцистичній поезії.
Німецька бюргерська лірика середньовіччя — мейстерзанг — морально-дидактична, розквіту не досягла.
Особливо популярним жанром 14-16 ст. стає балада — пісня розповідного характеру, легендарного, історичного, побутового та фантастичного змісту. Досягає розквіту в Англії, Німеччині, Шотландії, у скандинавських народів.
В Англії винятково популярні балади про Робіна Гуда (вільного селянина йомена, що став розбійником, щоб захищати народ від сваволі знаті).
Драма. (див. пит. №15)