Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Джованні Боккаччо та його «Декамерон»: жанрова своєрідність, тематика, художня майстерність (1313-1375)

Народився у Флоренції. Позашлюбний син торговця. Був молодшим сучасником Петрарки, вважав його своїм вчителем і другом. В Неаполі отримав блискучу освіту і там же потрапив у двір короля. Неаполітанським королівством правив король Роберт з Анжуйської династії, відзначався освіченістю. У місті швидко виникло кого гуманістів. Закохався в позашлюбну дочку короля Марію д’Аквіно. Її образ присутній у багатьох творах Бокаччо під ім’ям Ф’яметта («Вогник»). Потягом 30-х рр. він написав поеми «Полювання Діани», «Філострато», «Тезеїда», прозовий роман «Філоколо». Жодну з цих книг не можна назвати цілком ренесансною, але кожна з них вела до Відродження. Усі ці твори тісно пов’язані з попередньою літературною традицією, наслідують античну літературу. Проте в них уже помітна тенденція до зображення внутрішнього світу людини, описування переживань автора. 1340 р. повернення у Флоренцію, новий етап діяльності — період зрілої творчості. Перший твір, написаний у Флоренції — повість у віршах і позі «Аметто», позначена помітним впливом Данте. Основа твору — кохання юнака-мисливця Амето до німфи Лії. Твір вплинув на розвиток в літературі нового часу жанру пасторалі. У 1343 — прозова повість «Елегія мадонни Ф’яметти». Зраджений і покинутий Марією д’Аквіно він написав про її переживання у цьому творі у вигляді сповіді від 1-ої особи героїні. Складається з 9 глав. Особливість — зосередженість на описі почуттів героїні. Вперше в літературі Бокаччо дав психологічний аналіз образу жінки. У 40-вих рр. написав поему «Ф’єзоланські німфи», яка вважається найдовершенішою з усіх, що наслідують античні сонети. В основу покладено легенду про назви 2 річок, які омивають пагорби містечка Ф’єзоле. Назви їхні нібито походять від імен 2 закоханих, які там загинули. Пастух Афріко і німфа Мензола. Афріко закохався в Мензолу, вона відповіла взаємністю, але боялась Діани й уникала пастуха. Афріко подумав, що Мензола загинула і заколов себе списом. Мензола народила дитину і віддала її старшій німфі, а сама, тікаючи від Діани, перетворилася на струмок. Старша німфа віддала дитину батькам Афріко.

Найвищий етап в еволюції творчості Бокаччо — «Декамерон» (1350-1353) — збірка оповідань, якою закладено основи жанру художньої реалістичної новели в Європі. Жанр: збірка новел з обрамленням. У збірку входить 100 новел, з’єднаних вступним оповіданням-обрамленням. Починається вступ із опису чуми у Флоренції 1348 р. Одного дня 10 флорентійців (7 жінок і 3 юнаків) у церкві Санта Марія Новелла вирішують покинути місто і оселитися у віллі поблизу Флоренції. Після вступу молоді люди протягом 10 днів розповідають новели — кожен по одній щодня. Звідси назва збірки (гр. «десятиденник»). 10-та новела 10-ого дня, тобто сота новела завершується словами автора, що всі герої повернулися у Флоренцію — кавалери шукати нових розваг, а дами розійшлися по домівках. Окрім цього у творі присутнє авторське слово про твір. Збірка відкривається переднім словом Бокаччо і завершується його післямовою. За змістом це перш за все обґрунтування принципів автора (щоб зробити твір цікавим, треба показати життя таким, як воно є, і людину такою, якою її створив Бог). Важливу роль відіграють персонажі-оповідачі, які по-своєму оцінюють героїв новел. З’являється їхнє розуміння світу і людини в цілому, яке багато в чому перегукується з авторським. Це вільні люди, непідвладні догмам церкви, живуть згідно норм людської моралі, байдужі до релігії. Особливість твору — його енциклопедичність. Там широко замальовується повсякденне життя з розмаїттям подій і багатством людських типів і прошарків суспільства. Сюжети Бокаччо брав із античної, східної і середньовічної літератур, фольклору. Теми різноманітні: антиклерикальна (попи і ченці — це пройдисвіти, шахраї, хтиві й розпусні лицеміри, які прикидаються аскетами і обдурюють довірливих людей. Боккаччо показав, як падає церковний авторитет, і людська свідомість звільняється від церковної моралі. Письменнику близька ідея віротерпимості), любовна (Боккаччо по-новому змалював жінку, відкинувши церковний погляд на неї як на істоту злу і гріховну, показав її повноправною людиною, а кохання інтерпретував як пристрасть чуттєву, здорову, радісну і благородну. Письменник-гуманіст засуджує шлюб з розрахунку, безправне становище жінки в сім'ї і славить любов як велике природне почуття, що руйнує станові упередження) побутова (змалювання яскравих і живих характерів італійських городян, цінування розуму, енергійності, дотепності, висміювання глупоти).

Новели відрізняються різноманітністю гострих ситуацій, цікавих фактів, вільного і широкого розвитку сюжету, пильністю уваги до дрібних побутових деталей, опису зовнішності людини, її вбрання. Багата мова: міська говірка, каламбур, дотеп, прислів’я, примовки, наслідування античного красномовства (вживання риторичних зворотів, часте дотримання персонажами правил античного ораторства).

Після «Декамерону» письменник переживає духовну кризу. Пише низку творів латинською: «Про злощасну долю знаменитих людей», «Про знаменитих жінок», «Генеалогія поганських богів». У 1364 р. написав сатиричний твір «Корбаччо». Останні роки життя присвятив Данте. Написав його біографію, а також «Коментарі до божественної комедії»