Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Джованні Боккаччо та його «Декамерон»: жанрова своєрідність, тематика, художня майстерність (1313-1375)

Народився у Флоренції. Позашлюбний син торговця. Був молодшим сучасником Петрарки, вважав його своїм вчителем і другом. В Неаполі отримав блискучу освіту і там же потрапив у двір короля. Неаполітанським королівством правив король Роберт з Анжуйської династії, відзначався освіченістю. У місті швидко виникло кого гуманістів. Закохався в позашлюбну дочку короля Марію д’Аквіно. Її образ присутній у багатьох творах Бокаччо під ім’ям Ф’яметта («Вогник»). Потягом 30-х рр. він написав поеми «Полювання Діани», «Філострато», «Тезеїда», прозовий роман «Філоколо». Жодну з цих книг не можна назвати цілком ренесансною, але кожна з них вела до Відродження. Усі ці твори тісно пов’язані з попередньою літературною традицією, наслідують античну літературу. Проте в них уже помітна тенденція до зображення внутрішнього світу людини, описування переживань автора. 1340 р. повернення у Флоренцію, новий етап діяльності — період зрілої творчості. Перший твір, написаний у Флоренції — повість у віршах і позі «Аметто», позначена помітним впливом Данте. Основа твору — кохання юнака-мисливця Амето до німфи Лії. Твір вплинув на розвиток в літературі нового часу жанру пасторалі. У 1343 — прозова повість «Елегія мадонни Ф’яметти». Зраджений і покинутий Марією д’Аквіно він написав про її переживання у цьому творі у вигляді сповіді від 1-ої особи героїні. Складається з 9 глав. Особливість — зосередженість на описі почуттів героїні. Вперше в літературі Бокаччо дав психологічний аналіз образу жінки. У 40-вих рр. написав поему «Ф’єзоланські німфи», яка вважається найдовершенішою з усіх, що наслідують античні сонети. В основу покладено легенду про назви 2 річок, які омивають пагорби містечка Ф’єзоле. Назви їхні нібито походять від імен 2 закоханих, які там загинули. Пастух Афріко і німфа Мензола. Афріко закохався в Мензолу, вона відповіла взаємністю, але боялась Діани й уникала пастуха. Афріко подумав, що Мензола загинула і заколов себе списом. Мензола народила дитину і віддала її старшій німфі, а сама, тікаючи від Діани, перетворилася на струмок. Старша німфа віддала дитину батькам Афріко.

Найвищий етап в еволюції творчості Бокаччо — «Декамерон» (1350-1353) — збірка оповідань, якою закладено основи жанру художньої реалістичної новели в Європі. Жанр: збірка новел з обрамленням. У збірку входить 100 новел, з’єднаних вступним оповіданням-обрамленням. Починається вступ із опису чуми у Флоренції 1348 р. Одного дня 10 флорентійців (7 жінок і 3 юнаків) у церкві Санта Марія Новелла вирішують покинути місто і оселитися у віллі поблизу Флоренції. Після вступу молоді люди протягом 10 днів розповідають новели — кожен по одній щодня. Звідси назва збірки (гр. «десятиденник»). 10-та новела 10-ого дня, тобто сота новела завершується словами автора, що всі герої повернулися у Флоренцію — кавалери шукати нових розваг, а дами розійшлися по домівках. Окрім цього у творі присутнє авторське слово про твір. Збірка відкривається переднім словом Бокаччо і завершується його післямовою. За змістом це перш за все обґрунтування принципів автора (щоб зробити твір цікавим, треба показати життя таким, як воно є, і людину такою, якою її створив Бог). Важливу роль відіграють персонажі-оповідачі, які по-своєму оцінюють героїв новел. З’являється їхнє розуміння світу і людини в цілому, яке багато в чому перегукується з авторським. Це вільні люди, непідвладні догмам церкви, живуть згідно норм людської моралі, байдужі до релігії. Особливість твору — його енциклопедичність. Там широко замальовується повсякденне життя з розмаїттям подій і багатством людських типів і прошарків суспільства. Сюжети Бокаччо брав із античної, східної і середньовічної літератур, фольклору. Теми різноманітні: антиклерикальна (попи і ченці — це пройдисвіти, шахраї, хтиві й розпусні лицеміри, які прикидаються аскетами і обдурюють довірливих людей. Боккаччо показав, як падає церковний авторитет, і людська свідомість звільняється від церковної моралі. Письменнику близька ідея віротерпимості), любовна (Боккаччо по-новому змалював жінку, відкинувши церковний погляд на неї як на істоту злу і гріховну, показав її повноправною людиною, а кохання інтерпретував як пристрасть чуттєву, здорову, радісну і благородну. Письменник-гуманіст засуджує шлюб з розрахунку, безправне становище жінки в сім'ї і славить любов як велике природне почуття, що руйнує станові упередження) побутова (змалювання яскравих і живих характерів італійських городян, цінування розуму, енергійності, дотепності, висміювання глупоти).

Новели відрізняються різноманітністю гострих ситуацій, цікавих фактів, вільного і широкого розвитку сюжету, пильністю уваги до дрібних побутових деталей, опису зовнішності людини, її вбрання. Багата мова: міська говірка, каламбур, дотеп, прислів’я, примовки, наслідування античного красномовства (вживання риторичних зворотів, часте дотримання персонажами правил античного ораторства).

Після «Декамерону» письменник переживає духовну кризу. Пише низку творів латинською: «Про злощасну долю знаменитих людей», «Про знаменитих жінок», «Генеалогія поганських богів». У 1364 р. написав сатиричний твір «Корбаччо». Останні роки життя присвятив Данте. Написав його біографію, а також «Коментарі до божественної комедії»



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.