Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Загальна характеристика іспанського Відродження

Іспанія тривалий час була роздрібнена, лише в 2 половині 15 ст. після об’єднання Кастилії та Арагона (шлюб принцеси Ізабелли та принца Фердинанда) виникла єдина Іспанська держава. Останні роки 15 ст. — звільнення від маврів і колонізація Нового світу, приєднання Нідерландів та Неаполітанського королівства. Карл І повів наступ на кортеси (дорадчий орган з представників дворянства, міст і духівництва), 1520 — війна Священної ліги (об’єднання кастильських міст), міста втратили вплив у кортесах. Далі — боротьба з дворянством, розпуск кортесів, утвердження абсолютизму. Занепад промисловості, зубожіння селянства й ідальгії, економічна криза. Іспанія — країна найжорстокішої інквізиції, оплот контрреформації. Наприкінці 16 ст. біля берегів Англії було розгромлено іспанський флот «Непереможну Армаду» (1588), вибороли свободу Нідерланди, припинився потік золота з Америки.

Перехід від середніх віків до Відродження — кінець XIV — перші три чверті XV ст. Розвиток народно-поетичної творчості й придворної аристократичної літератури. Романс — ліричний або ліро-епічний вірш, що розвинувся на ґрунті реконкісти, пройнятий духом патріотизму. Зв’язок у 15 ст. з Італією, засвоєння досвіду Данте, Петрарки, Боккаччо, поява дидактичної поезії, алегоричних творів, епічних поем, творів сатиричного характеру. Найвидатніше явище — творчість маркіза де Сантільяни.

В період Відродження — два напрями: 1. «учений» - досвід античної і гуманістичної літератури європейських країн; 2. національна літературна традиція і народна творчість (провідний).

Характерні риси іспанської літератури: демократизм, багата уява, пристрасність, органічне засвоєння й збереження народних поетичних форм, раннє розчарування у гуманістичних ідеалах, і гострокритичне зображення реальної дійсності в літературі.

Раннє Відродження в Іспанії — кінець 15 — І половина 16 ст. Зріле і Пізнє - ІІ половини 16 ст. — перші десятиліття 17 ст.

РАННЄ ВІДРОДЖЕННЯ

Центр наукової гуманістичної думки — університет Алькаладе Енарес (1508 р.), розвиток іспанського «ерамізму» - вільнодумного руху під впливом творів Еразма Реттердамського (зневажливе ставлення до католицьких догм, великий інтерес до релігійних і соціальних питань).

Найвидатніший учений-гуманіст — Хуан Луїс Вівес (1492-1540) — виступав проти схоластики і протиставляв їй метод пізнання на досліді.

Найбільш значне явище літ. твір Фернандо де Рохаса (близько 1465—1541) «Трагікомедія про Калісто і Мелібею», або «Селестина» (вперше виданий у 1499, остаточний варіант — 1502). Прозова розповідь має ознаки роману, але подана у формі діалогу. Джерела: комедії Плавта і Теренція, «Декамерон» Боккаччо, твори середньовічної національної літератури. Зміст: трагічна історія двох закоханих знатних молодих людей — Калісто і Мелібеї, які необачно вдаються за допомогою до звідниці Селестини (аморальної й безсоромної, одночасно діяльної й енергійної). Історія закінчується загибеллю всіх основних персонажів. Твір дав початок новій темі, що була продовжена в «шахрайському романі».

ЗРІЛЕ І ПІЗНЄ ВІДРОДЖЕННЯ

Найвищий розвиток іспанської літератури — 2 половина 16 ст. — початок 17 ст. Виникнення шахрайського або пікарескного роману. (див. пит. 34)

У І половина 16 ст. в Іспанії розвивалась і поезія. Особливо визначився поет-лірик Гарсіласо де ла Вега. Але повного розквіту ренесансна поезія досягла у ІІ половина 16 ст.

В перший період Відродження закладені початки розвитку іспанського ренесансного театру. Перший іспанський драматург — Хуан дель Енсіна (1469-1529) — еклоги світського і релігійного змісту на теми життя пастухів. Більш зрілі твори — п’єси з гуманістичними тенденціями, де поєднуються елементи пасторалі, релігійні сцени та жанрові побутові малюнки, але без художньої цільності.

Лопе де Руеда (1510-1565) — мандрівний актор і драматург. Спадщина — 3 комедії на сюжети Плавта та італійських літературних взірців, і 7 інтермедій пасо — прозові п’єси на сюжети з життя простолюду (наслідував «Селестину» Рохаса). У дію вводився танок, окремі пасо мали гострий, викривальний зміст.

Важливу роль в іспанській літературі зрілого Відродження відігравала поезія, передусім ліричні жанри у творчості Фернандо де Еррери (1534-1597) та Луїса де Леона (1527-1591), широко використали маньєристичний стиль.

Епічна поема ренесансного характеру (епопея) зображувала відкриття і завоювання нових країн, героїку подвигів, мужність мореплавців. Найяскравіший — «Араукана» (1569-1589) Алонсо де Ерсільї (1533-1594), складається з 37 пісень. В основі сюжету — події війни, яку вела Іспанія проти індіанських племен арауко в Чілі.

«Лузіади» (1572) португальця Луїса ді Камоенса (1525-1580) — оспівування плавання Васко да Гами в Індію (1497-98), гуманістичне світосприйняття (пристрасна любов до батьківщини, непримиренність щодо соціального зла, уславлення не тільки португальців, але й тубільців). Введено в сюжет олімпійських богів, котрі втручаються в земні справи, авторські відступи-роздуми і вставні історії (засуджує корисливість придворних, несправедливість політиків), відчувається дух апології колоніальних завоювань, високохудожнє поетичне звеличення здібностей і можливостей людини.

Останнє 30-ліття 16 ст. — інтенсивний розвиток драматургії, утвердження класицистської драми на базі античних та італійських авторів, грецьких трагедій і трагедій Сенеки. Але вона не задовольняла запитів широких кіл глядачів, тому створювалась нова національна драма. Поштовх — творчість Лопе де Руеди, а далі — Хуан де ла Куева (1550-1610), що відмовився від основних норм класицизму і зображав національну дійсність як історичну, так і сучасну, поєднував трагічне і комічне, розробляв інтригу, а не характери. Було надруковано 14 п’єс. Не зумів досягти художньої довершеності «комедії», однак спрямував розвиток іспанської драми.