Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Загальна характеристика комедій Шекспіра

У 90-х рр. Шекспір написав 10 комедій. («Комедія помилок», «Приборкання непокірної», «Два веронці», «Марні зусилля кохання», «Сон літньої ночі», «Венеціанський купець», «Віндзорські жартівниці», «Багато галасу з нічого», «Як вам це подобається», «Дванадцята ніч») Сюжети запозичував з італійських новел, античних і сучасних творів, фольклору, з життя. Шекспір часто переносив місце дії в різні країни здебільшого південні. Комедії написані в найбільш оптимістичний період англійського гуманізму, пройняв вірою в шляхетність і довершеність людини. Особливість героїв це природність і невимушеність їх поведінки і почуттів. Вони молоді, повні сил, здатні на подвиги і самопожертву. В комедіях їх оточує все прекрасне: дружба, кохання, природа, поезія, музика. Вражають комедії різноманітністю людських характерів і натур, багатством життєвого матеріалу, кожний із 180 персонажів — неповторний.

Гуманістичний мрія Шекспіра про ідеальний світ зумовила звертання до фантастичного елемента, народних балад, легенд і казок. Інша особливість — поєднання фантастичного і реального, серйозного і смішного. Сюжети розгортаються у двох органічно злитих планах романтичному, високому і реальному, побутовому.

З ранніх комедій особливо характерною є «Сон літньої ночі». У ній переплітається мотиви запозичені з різних джерел — з «Порівняльних життєписів» Плутарха взято Тезея й Іпполіту, з «Метаморфоз» Овідія — Пірама та Фісбу, лісові духи підказані фольклором. У центрі комедії — заплутана любовна історія. У центрі комедії — заплутана любовна історія. Гермія і Лізандр кохають одне одного. Єлена кохає Деметрія, але він байдужий до неї, бо серце його полонене Термією. Батько Гермії Егей на боці Деметрія і вимагає, щоб донька дала згоду на шлюб з ним. Гермія не підкоряється батьківському наказові. Тоді Егей іде до Тезея скаржитись на неслухняну та на Лізандра, який співав місячними ночами чарівних пісень під вікнами його доньки і заворожив її. Тезей велить Гермії схились перед батьківською волею, інакше, згідно з афінськими законами, її чекає смерть або довічне ув'язнення в монастирі. Гермія і Лізандр не хочуть коритися нерозумним і жорстоким законам. Вони покидають Афіни і тікають у ліс. За ними йдуть Деметрій та Єлена.

Сюжет поступово збагачується новими мотивами: побутово-гумористичним та фантастичним. До лісу приходять афінські ремісники, дивовижно схожі своєю поведінкою на лондонських простолюдинів, щоб тут вивчити ролі п'єси «Шрам і Фісба», яку вони вирішили поставити у день весілля Тезея й Іпполіти. Та репетиція зривається: якісь таємні сили втягують їх у події незвичайні і чудернацькі, особливо дивна метаморфоза сталася з ткачем Основою — у нього раптом з'явилася осляча голова. Це в лісі розважаються духи та ельфи. Над ними панує Оберон, великий чаклун. За допомогою соку чарівної квітки він може змінювати почуття, викликати любовні пристрасті. Розгніваний на прекрасну царицю ельфів Тиранію, він карає її любов'ю до Осла і глузує з неї, коли вона ніжно пестить ослячу голову. Легковажному веселому ельфові Пеку він дає наказ допомогти закоханим юним героям, які дісталися до лісу. Пустотливий і безтурботний Пек без кінця помиляється і надзвичайно заплутує всю любовну історію. Врешті-решт під впливом лісових чар Деметрій полюбив Єлену, Егей змушений визнати правоту Лізандра і Гермії. Все закінчується весільним святом і виставою п'єси про трагічне кохання («Шрам і Фісба»).

У цій комедії виразно поступає англійський національний колорит. «Сон літньої ночі» — одна з найбільш життєрадісних гуманістичних комедій. Комедії написані в 2-ій половині 90-х рр. теж зберігають життєрадісний характер, проте у їхньому світі постає більше протиріч, більше місця починають займати негативні персонажі, виразніше звучать сумні мотиви. Це добре помітно у «Венеціанському купці», де розгортаються поетичні любовні історії, але де на перший план виходить непримиренний конфлікт соціального характеру між купцем християнином Антоніо і лихварем євреєм Шейлоком, спричинений характером їхньої діяльності. Антоніо — шляхетний купець, його професія вимагає твердого характеру і не позбавлена романтики. Шейлок забезпечує своє багатством безжалісним лихварством. Однак відштовхуючий образ Шейлока неоднозначний. У його змалюванні виразно виявилось характерне для Шекспіра розуміння складності людського характеру. Шейлок розумний, здатний на сильні почуття, може бути відданим, має інші властивості, гідні людини. Тому при всій негативності цей образ не позбавлений трагізму. Останньою веселою комедією Шекспіра стає «Дванадцята ніч» Головну лінію становлять історії ідеальних, шляхетних героїв. Герцог Орсіно безнадійно закоханий у графиню Олівію. Але вона, тяжко переживаючи смерть єдиної близької їй людини — свого брата, вирішує жити самотньо і не зустрічатися з людьми. Всі спроби герцога висловити їй свої почуття вона рішуче відхиляє. Орсіно намагається зворушити Олівію пишномовними любовними посланнями, що приносить їй його паж. А паж — це переодягнена дівчина Віола. Вона опинилася в чужій країні, врятувавшись щасливо з корабля, який розбився біля берегів Іллірії. Як через необхідність, так і з цікавості й любові до пригод вона переодягається юнаком і поступає на службу до герцога. Віола кохає герцога і, бажаючи йому щастя, вона, хоч як їй прикро, з усією щирістю намагається допомогти йому і схилити до нього свою суперницю. Олівія насміхається над посланнями герцога і закохується в пажа, якому й відкриває свої почуття. Дія надзвичайно заплутується, виникають різні непорозуміння, котрі одних смішать, інших змушують страждати. Та зрештою все вияснюється, і комедія закінчується весело й щасливо. Великого значення у всьому задумі набуває образ розумної Віоли, розкритий найбільш глибоко і переконливо. Це натура, позбавлена будь-якого егоїзму. Віола добра і сердечна, її почуття по-справжньому глибокі, тому вона така вірна їм. Особлива ж принада Віоли — в її природності і щирості.

У другому періоді творчості Шекспір написав 3 комедії «Троїл і Крессіда», «Кінець діло вінчає», «Міра за міру». В науковій літературі їх називають понурими комедіями. Хоча закінчуються вони і щасливо, та позбавлені життєрадісної атмосфери, комічний елемент там послаблений, любов не дає приводу до сміху, лише до страждань і навіть зла. Понурі комедії зберігають гуманістичний зміст, але містять багато гіркоти. Зло тут інколи проникає в душі добрих людей і отруює їх.