Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Бароко як художня система. Філософські основи, естетичні засади, представники

У літературі бароко отримали відображення настрої сил, які були опозицією до абсолютизму. З одного боку — феодальна знать, що хотіла зберегти незалежність і вплив у державі, з іншого — широкі народні маси, незадоволені свавіллям чиновників і податками. Відповідно можна виділити 2 напрями: аристократичне бароко (преціозна література) і демократичне або «низове» (побутовий роман). Вони відрізнялися ідеями, способами організації матеріалу, системами образів і специфікою художньої структури. У бароко на зміну ренесансній ідеї гармонії людини і природи та людини і держави приходить песимістичне відчуття хаосу життя, дисгармонії навколишнього середовища. Ренесансна ідея всемогутності людини змінюється на ідею нездатності побороти зло. Світ знаходився в стані постійних хаотичних змін, закономірності яких неможливо зрозуміти. Митці описують дійсність зі всіма притаманними їй трагічними протиріччями, без жодної ідеалізації. Ідея змінності і непостійності світу визначила нове художнє бачення світу, своєрідні прийоми та методи його зображення, це, наприклад, динамізм й експресивність, контрастність (змішування трагічного й комічного, піднесеного й вульгарного, християнських і язичницьких елементів, поєднання численних точок зору, які разом є несумісними), наявність витончених метафор, тяжіння до гіперболізації, характери героїв тут непостійні і змінюються під впливом обставин (визнання впливу зовнішніх обставин на становлення характеру стало одним з найбільших відкриттів літератури 17 ст.). Літературі бароко притаманні скептицизм, песимізм, трагізм, розчарування. Людина — піщинка у Всесвіті.

Теорія бароко найяскравіше представлена в трактатах Бальтасара Ґрасіана (Іспанія) й Емануеле Тезауро (Італія). У них висловлені такі принципи як ускладненість форми, щоб уникнути загальнодоступності.

Бароко поширилося в країнах Європи у 17 ст., і майже всюди припинило існування у 18 ст.

В бароковій драматургії переважають проміжні, «змішані» жанри пасторалі й трагікомедії, в яких ще не дотримуються строгих правил трьох єдностей. В трагікомедії широко використовуються ускладнені, хитромудрі «романтичні» сюжети з переодяганнями і «впізнаваннями» персонажів, різними пригодами, кровопролиттям на сцені (що потім було усунено з правильної класичної трагедії). Найбільш плодовитий драматург — Олександр Арді (1560 / 1570-1631), що написав кількасот трагедій, пастораль і трагікомедій.