Зарубіжна література - статті та реферати - 2021
Французькі письменники-моралісти
Блез Паскаль — людина енциклопедичного розуму і різносторонніх талантів. Його філософсько-художня проза вражає логічністю, переконливістю. Широко використовував прийоми наукового письма: строгу аргументацію, ясну і чітку термінологію, переконливі висновки. Зацікавився янсеністами і взяв участь у боротьбі проти єзуїтів. Так з’явились його «Листи до провінціала», де він постав талановитим полемістом, сатириком, художником. Цікавився також релігійними питаннями, його думки увійшли в працю про розуміння християнства «Думки» - апологія янсеністської релігії.
Франсуа де Ларошфуко (1613-1680) — відомий письменник-мораліст, автор блискучих афоризмів, походив з давнього феодального роду. Він приймав активну участь у змовах проти Рішельє і повстаннях Фронди (громадянська війна, або низка протиурядових повстань у Франції в 1648-1652 рр.), зі зброєю в руках захищаючи старовинні феодальні привілеї. Після поразки Фронди герцог де Ларошфуко потрапляє у немилість і до кінця 1650-х років живе у вигнанні в своєму родовому замку, де розумує про пережиті події. Перші підсумки цих роздумів підведені у його «Мемуарах» (1662). Повернувшись у столицю, він стає постійним відвідувачем літературних салонів. Відвідувачі салонів самі займаються літературою, тепер вони — автори романів, мемуарів, мадригалів, портретів, максим та афоризмів. Ларошфуко стає письменником у салоні маркізи де Сабле. Тут вели бесіди на різноманітні теми, гідним вважалось вміння висловити свої роздуми коротко і чітко, у формі афоризмів, максим. «Максими, або Моральні роздуми» (1665) Ларошфуко — збірник афоризмів, що становлять цілісний кодекс життєвої філософії - були перш за все відображенням політичних поглядів автора. Ще в «Мемуарах» він у строгій послідовності описав історичні факти і ті мотиви, через які він вступив у благородну, на його думку, боротьбу з деспотизмом уряду. У «Максимах» шляхом поступового узагальнення життєвих спостережень Ларошфуко виводить як закон, як філософський висновок — люди не можуть боротися заради високих принципів, головне для них особиста вигода. Рух його думки йде від конкретного до загального. «Максими» несуть в собі і глибокий філософський зміст. У своєму прагненні виявити і пояснити сутність людської природи Ларошфуко користується методом нової науки, вилученої з філософії Декарта і Гассенді. Людина для нього — частина великої природи, в якій панує взаємозв’язок причин і наслідків. Людина залежить від свого тілесного початку і зовнішнього середовища (випадку). Моральність людини, на його думку, - це витончений егоїзм, розумно зрозумілий інтерес однієї особи. Поведінка людини в суспільстві оцінюється категоріями чесноти й вади, тобто корисності чи шкідливості для оточуючих. У «природному» ж стані людині однаково притаманне і порочна, і доброчесна поведінка. Ось чому епіграфом для своєї книги він вибрав афоризм: «Наші чесноти — це найчастіше майстерно переряджені вади». В основі будь-якого вчинку є частка егоїзму. Він раціоналіст, бореться з ненависним йому абсолютизмом за допомогою міркувань, як філософ він виходить з теорії себелюбства. Користується методами узагальнення і типізації, відмовляється від випадкового.
До молодшого покоління французьких моралістів належить Жан де Лабрюєр (1645-1696). «Характери Феофаста, переклади з грецької, і Характери нинішнього століття» - його єдиний твір, що складається з 16 розділів. У цій книзі з справжньою історичною точністю зображуються персоналії і мораль Франції 17 ст. В області життєвих спостережень Лабрюєр виявляє витонченість розуміння, відзначає відтінки почуттів та відносин. На відміну від Феофаста, що показував рису людини як самостійну сутність, Лабрюйєр базується на соціальному положенні, яке він змальовує («Про місто», «Про вельмож»). Його цікавить середовище, де проявляються ті чи інші риси. Особливість книги — портрети: це цілісні типи та епізоди, сповнені драматизму. Лабрюєр констатує наявність у французькому суспільстві соціального зла і показує його причини — станову нерівність, згубний вплив жаги збагачення на мораль і відносини між людьми; світ, де всі продається і купується, перетворюється на боротьбу всіх проти всіх; наводить портрет, а потім констатує його типовість в певному соціальному стані. Вважав, що світом повинен керувати розум.