Зарубіжна література - статті та реферати - 2021
Творчість Гонгори як зразок іспанської барокової літератури
17 ст. в Іспанії — це епоха глибокого економічного занепаду, політичної кризи та ідеологічної реакції. Все це відбилось на своєрідності іспанської літератури 17 ст. Протягом майже всього цього століття панівної художньою системою стало бароко. Інша особливість літературного процесу було те, що протягом кількох перших десятиліть 17 ст. тут ренесансне мистецтво все ще зберігало свої позиції, хоч в ньому все більш чітко виявлялись ознаки кризи. Саме тому взаємозв’язок бароко і ренесансу в Іспанії було більш інтенсивним ніж у інших країнах Західної Європи. Але при цьому між бароко і ренесансом, як і в інших країнах, є чітка межа. Desengano — «розчарування», означало перемогу над брехнею і обманом, тверезе відношення до життя, яке відкидає будь-які ілюзії. «Християнський гуманізм». Переорієнтація на інтелектуальну еліту. Дві стильові тенденції: культизм і консептизм. Культизм (гонгоризм) — «темний стиль», використовували багато неологізмів, складні метафори, міфологічні образи, перифрази; пізнати красоту світу мистецтва, який вони створили, доступно лише декільком «обраним». Консептизм — «важкий стиль», через слово і думку розкрити глибокі і неочікувані зв’язки різних об’єктів; гра з буквальним і переносним значенням слова, його багатозначністю, гра слів і каламбур, пародійне використання звичних словосполучень. Основоположником і найбільшим представником культистського напряму в іспанській бароковій поезії був Луїс де Гонгора (1561-1627). Поезії до 1610 р. — «ясний стиль», останні роки життя — «темний стиль». Мистецтво повинне служити обраним — тезис Гонгори. Щоб зрозуміти «зашифрований» зміст потрібно перечитувати вірш, подолання труднощів приносить задоволення — тобто від прочитання твору «темного стилю» читач отримає більше задоволення ніж від загальнодоступної поезії. 1582-1585 — молодий Гонгора створює близько 30 сонетів, за мотивами італійських поетів. Сонети Гонгори — це не наслідування, а свідома стилізація і акцентування на кількох мотивах і прийомах першоджерела. Мають безвихідно песимістичне звучання. Використовує анафору для поглиблення трагічного звучання. В творах Горгони взаємодіють два плани — реальний та ідеальний. Реальний план завжди відображає потворну дійсність, а ідеальний — «нав’язану» їй красиву неправду. Тому вторгнення ідеального початку в реальне розглядається як одна з першопричин людських бід; ідеальне при цьому приречене на поразку. Бурлеск викриває і відкидає ренесансно-гуманістичну утопію. Для Гонгори однаково неприйнятні і ідеальне, і реальне; будь-яка реальність огидна. Заперечення і критика реальності в ряді бурлескних віршів знаходять соціальне звучання. Особливо виразно соціально-критична тема звучить в кількох циклах віршів, присвячених іспанській столиці і створювалися з кінця 1580 до 1610 рр. «Ода на взяття Лараче», «Сказання про Поліфема і Галатеї», «Гроші — це все», поема «Усамітнення» - незакінчена, головне не фабула, а почуття, що прокидаються в душі героя, немає заданої класичної традиції та чіткої віршованої форми; сам склав сюжет і написав довільною комбінацією, що дало поетові більше внутрішню свободу; співчутливо змальовується життя на лоні природи. Посмертна збірка «Твори у віршах іспанського Гомера» (1627). Пародійні романси: «Десять років прожила Белерма», пародіює лицарські сюжети. Нещаслива любов у його творчості еволюціонує: спершу в пародійному світлі, потім позбавляється ліричного, особистого і переноситься на міфологічний матеріал (романси про Пірама і Фісбе, Геро і Леандру) — трагічне, але все ще бурлескне звучання, потім передається трагічно і серйозно (Поліфем і Галатея)