Зарубіжна література - статті та реферати - 2021
Рококко
Рококо - стиль у мистецтві (в основному, у дизайні інтер'єрів), що виник у Франції в першій половині XVIII століття (під час регентства Пилипа Орлеанского) як розвиток стилю бароко. Характерними рисами рококо є вишуканість, більша декоративна навантаженысть інтер'єрів і композицій, граціозний орнаментальний ритм, велика увага до міфології, еротичних ситуацій, особистого комфорту. Стиль рококо в літературі одержав найбільше поширення у Франції XVIII століття. Літературні твори цього періоду відрізнялися витонченою добірністю, позбавленою яких-небудь цивільно-патріотичних мотивів; їм властиві фривольність, грайливість і безтурботність. Актуальність здобувають ідеї гедонізму, які й стають свого роду основою творчості багатьох поетів і письменників, що створювали свої добутки в стилі рококо. Література рококо - це переважно малі форми: витончені пасторалі, комедії масок, еротичні поеми, грайливі вірші й новели. Лірика рококо набагато легше пишномовної поезії класицизму, у зв'язку із чим одержує назву "легка поезія" або "поезія скороминущосты". Найпоширенішими для стилю формами були застільні пісні, грайливі послання, мадригали, сонети й епіграми. В Англії стиль рококо не одержав у літературі широкого поширення. В Італії й Німеччини навпаки, було багато прихильників даного стилю, зокрема Паоло Антонио Ролли й Пьетро Метастазио - в Італії, і Ф. Хагедорн, І. Глейм, І. Н. Гец - у Німеччині.
Архітектурний (точніше - декоративний) стиль рококо з'явився у Франції в часи регентства (1715-1723) і досяг апогею при Людовике XV, перейшов в інші країни Європи й панував у ній до 1780- х років. Стиль рококо був продовженням стилю бароко або його видозміною, що відповідали манірному, вигадливому часу. Він не вніс в архітектуру ніяких нових конструктивних елементів, але користувався старими, не стискуючи себе при їхньому вживанні ніякими традиціями й маючи у виді, головним чином, досягнення декоративної ефектності.Стиль рококо виразився блискучим образом також у всіх галузях художньо-промислових виробництв; з особливим успіхом він застосовувався у фабрикації порцеляни, повідомляючи своєрідну добірність як формі, так і орнаментації його виробів;
На ХVІІІ ст. припадає виникнення нових художніх напрямків — рококо і романтизму та утвердження классицизм. Рококо мало переважно світський характер. Воно більш камерне та інтимне, щире, пов’язане з побутом людини. Сюжетна тематика часто еротична, любовна. Історичні, міфологічні, біблійні чи жанрові мотиви подано через призму кохання. Однак за зовнішньою легковажністю цього стилю відчувається потяг до сентименталізму, зображення тонких почуттів, інтерес до особистості та пошуку життя. У художній творчості, яку зараховують до рококо можна помітити потяг героїв до насолоди, терпимість до людських слабостей, спроби аналізу психології та моралі людської цивілізації. Людина постає двоїстою, добро і зло співіснують у ній одночасно вона є недосконалою. Замість складних метафор бароко до літератури приходять вишукані метонімічні форми, класичні канони порушуються фрагментарністю. Якщо для бароко необхідна вся гама емоцій - від радості до трагедії, то для рококо, що насолоджуються, - лише вишукано тонких, витончених. «Витончений» - ключове слово даної епохи. Саме тоді спостерігається відхід від життя в світ фантазії, театралізованої гри, міфічних і пасторальних сюжетів з обов'язковим нальотом еротизму.