Зарубіжна література - статті та реферати - 2021
Д. Дідро: особливості авторського стилю, вплив творчості на літературне та духовне життя просвітницької Франції
Романи Вольтера, Дідро, Гете започаткували європейські філософський роман і драму. На фоні тогочасних матеріальних і духовних реалій вони розглядали людину в її співвідношенні з дійсністю, в боротьбі за гідне місце в житті.
Дідро відкинув компромісну деїстичну версію про існування Бога як конструктора розумного устрою природи і став на позиції матеріалізму й атеїзму. Виголошені ним ідеї про незалежність матерії від духу, єдності органічної й неорганічної природи, про еволюцію природних форм дістали широкий суспільний резонанс («Лист про сліпих на науку зрячим», «Розмова Д’Аламбера з Дідро» та ін.).
Випереджала сучасників і соціальна думка Дідро. Не поділяючи типове для просвітників розуміння рівності як правового феномена, він вірив у її реальне здійснення в суспільстві, що не ставить у центрі всього розрахунок. Він вірив у можливість побудови нової спільноти, життєвим принципом якої мала стати природна доброта й народжувана нею самопожертва. Особливу увагу філософа привертали ті суспільні звичаї, що орієнтували людину на добровільне й некорисливе здійснення вчинків заради інших.
На основі подібних поглядів будується естетична концепція Дідро, яка мала надзвичайне значення для розвитку європейського мистецтва, зокрема літератури. Виходячи з ідей англійського Просвітництва, він загострює їх і розкриває: стверджує об’єктивну основу краси, розглядає мистецтво як діяльність, що не поступається науці в пізнанні, розвиває філософські основи реалізму, приділяє увагу питанням типізації у створенні художнього образу. Від визнання величезного морального впливу мистецтва на людину мислитель приходить до створення цілої програми революційно-демократичного виховання громадян, вимагає від художника високої ідейності, закликає до демократизації мистецтва. Особливий акцент філософ робить на театрі як найдійовішому способі пропаганди просвітницьких ідей, підкреслює пріоритет серйозної комедії та міщанської драми з їхніми можливостями зображення життя звичайної людини. Центральне місце серед жанрів віддавалося «середньому», побудованому на конфліктах і проблемах людей третього стану. Свої принципи Дідро послідовно розвивав у статтях до «Енциклопедії», що була гімном творчій праці, в «Салонах», у серії звітів про художні виставки, які започаткували новий літературний жанр — художню критику, намагався реалізувати їх у власній творчості.
На жаль, художня практика Дідро не стала адекватною його теоретичним ідеям. Передусім це стосується його п’єс нового жанру, де безконфліктність і відсутність соціальної гостроти виявились закономірним результатом піднесення на щит патріархальних чеснот буржуазної родини. Вагомішим був внесок Дідро в європейський роман. Його «Черниця» (1760 р.), поглиблюючи філософську проблематику повістей Вольтера, стала бунтом проти всілякого приниження людської гідності, утвердженням суспільної природи людини. В «Небожі Рамо» (1762 р.), вступивши фактично в дискусію із самим собою, філософ перевіряв власні ідеї й позбавлявся ілюзій. Апологією реальному світові, чинникам щастя й насолоди став «Жак-фаталіст і його пан» (1773 р.). Аналіз цих творів свідчить, що Дідро яскраво репрезентував не лише розквіт суспільної думки Просвітництва, а і його художньої прози.