Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Епістолярний роман, чи роман в листах

Епістолярний роман, чи роман в листах — різновид роману, який являє собою цикл листів одного чи декількох героїв. Завдяки їх листам проходить еволюція персонажів.

Етапи розвитку:

1. в європейській літературі — «Португальсткі листи» (1669) Г. Ж. Гійєрага, - це був збірник любовних послань португальської монахині Маріани Алькофорадо.

роман «Любовна переписка дворянина і його сестри» (1684) Арфи Бен.

2. Став дуже популярним в творчості письменників-сентименталістів, зокрема С. Річардсон «Памела», «Клариса», який вміщував елементи вланого життя і показував, які біди може призвести неправильна поведінка дітей чи батьків.

3. У Франції Жан-Жак Руссо «Юлія» - переписка між учителем і юною аристократкою, їх емоційне наближення; Шодерло де Лакло «Небезпечні звязки».

4. в Німеччині Й. В. Гете «Страждання юного Вертера».

5. В літературі романтизму: В. Ю. Криденер («Валери»), Е. П. де Сенанкура («Оберман»).

6. в Англії, роман містив певний психологічний аналіз Джейн Остін «Леді Сьюзан».

7. в російський літературі Достоєвський «Бідні люди».

8. в наш час електронний епістолярій — по інтернету.

Епістолярний роман — різновид роману, який складається із циклу листів одного чи кількох героїв. Важливим є чітке дотримання правил епістології — жодного відхилу від загальноприйнятої структури: кожен лист має зачин(початок, вітання), інформативну частину та завершення-прощання. Листи до коханих більш індивідуалізовані і особисті, повернувшись до своєї вихідної функції «інтимного спілкування» двох людей. Часто характеризується обмеженістю сюжетної дії, діалогічністю, наявністю адресата (той, до кого направлений лист) та адресанта (той, хто відправляє лист).

Епістолярний стиль визначається віддаленістю комунікантів у часі та просторі, бажанням встановити контакт за допомогою листа, сферою письмового особистісного спілкування, та мовними факторами, серед яких виділяється наявність композиційної рамки, використання лексики, пов'язаної з процесом письмової комунікації, синтез розмовних та книжних конструкцій.

Мовлення персонажа в епістолярному романі виконує подвійну функцію: з одного боку, воно виступає засобом розкриття образу героя через самоаналіз персонажа, мотивацію вчинків тощо, з іншого, як мовний узус персонажа, його індивідуальні мовні навички, що, відповідно, свідчить про рівень його культури, освіти, професії, соціальної приналежності, психіки, характеру.