Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Літературна імагологія: теорія та практика

Теорія: Імагологія — сучасний напрямок компаративістики, що досліджує, як письменник або література однієї нації витворюють художній образ іншої нації, етносу, народу, країни. Термін — від лат. «imago» — образ, введений бельгійцем Гуго Дизеринком. Як окрема дисципліна — на порубіжні 19-20 ст. та мала на меті — порівняти принаймні 3 національних літератури в плані: типологічних схожостей та відмінностей та взаємовпливів. Оригінальна ціль — гармонізувати різнокультурний європейський світ, тому популярність — після другої світової війни (зникнення колоній, наплив емігрантів у Європу і т.д). Принцип дослідження «l’étrangertelqu’onlevoit», ініційований Жаном Марі Карре, Марі-Франсуа Гюйяром: національний імідж — це лише міраж, стереотип, а не достовірність; новий погляд на «Іншого та на Іншість», а отже — можливість міждисциплінарного підходу (психоаналіз і т.д). Дизеринк: Ключові поняття: імідж, образ, міраж. Як вже казали, іміджі не презентують реальної якості певної нації, а являють собою стереотипи, фікції, міфи, створені про цю спільноту іншими (гетероіміджи) та нею самою (аутоіміджи: Франко (найогидніша риса українця-заздрість), Остап Вишня (якось то воно буде, якби ж знаття, забув, спізнивсь), Гоголь (гумор). Так, національний характер, душа народу, геній нації, етнопсихологія — міражі. Час існування іміджів — різний, так само як і їх використання (германофобія та германофілія у Франції). Як підсумок: 1) національне мислення — релятивне, 2) людина має вроджений shelterneed, який вона знаходить через національну ідентифікацію. Дизеринк був проти національного аспекту. Джоеп Леерссен: імаголог вивчає суб’єктивні конструкти, але виводить все на інтертекстуальність, тобто поданий у тексті імідж взаємодіє не з реальністю, а вибраний із тексту-попередника. Референційна сигніфікація: текст-реальність (Дизеринк) VS текст-текст (Леерссен). Так, репрезентація імагостр-р не залежить від політичних і соціальних особливостей часу. => 4 імаголог закони: 1) дихотомія 1: північ (прозаїчна, розвинена) VS південь (відсталий, традиційний); 2) дихотомія 2: центр (прогресивний, культурний) VS периферія (відсталий, позачасовий). Для європейців, третій світ — глобальна периферія. + мешканці країни рідко мають 1 стереотип; + країни, що становлять політичну чи економічну загрозу, описуються негативно, що призводить до ксенофобії, та навпаки. Саме тому, за Леерссеном, неможливо окреслити культ ідентичність. Те, що пропонують — це лише відмінності від якоїсь іншої культури. Критика: 1) Рене Веллек, який критикував інтердисциплінарні можливості імагології, кажучи, що вона придатна лише як довідниковий матеріал. 2) Дукич: 1. необхідно долучати до імагеми культ імагему (контекст);2. супранаціональне не існує, є лише індивідуально-національне; 3. есенціальність (незамінність) потрібно поєднати з імагологією (філософія+психологія (індивід бажання знати правду про свою націю). Пригодій: аналіз формування конкретних образів на основі реконструкції персептивних моделей, які функціонують у певний історичний період. Наприклад, Росія у французькій літературі 19 ст.: міфологема «загрози російської навали» + архетип «хаосу». Таким чином, імагологічні дослідження включають різні підходи: міфокритика, архетипна критика, феміністична критика, психоаналіз, постколоніальні студії.

Практика: «Моя Антонія» Вілли Кесер: перші образи українців в американській літературі (1918). 1. Культурно-історична інтерпретація імаготипу: 1) початок 20 ст., збільшення нас США на 12 млн., дешева робоча сила — конфлікт з місцевими робітниками, створення організації антиіммігрантської «Незнайки». Згідно з іммігрантським дискурсом, 3 хвилі імміграції: стара (англійська, ірландська, французька, шотландська у 17-18 ст., небагато проблем з асиміляцією); нова (Східна, Південна Європа+Прибалтика, складна асиміляція, відхід до криміналитету); азійська. Згодом концепція Multilayerpie (ніхто з емігрантів не асимілює у США, а додає свого у національну культуру). Вілла Кесер родом з Небраски, виросла серед іммігрантів, тому синтез панамериканського та іммігрантського досвіду у творі. (напр., Петро і Павло — красені-титани та гріховні злочинці). 2) Жовтневий переворот у свідомості американців двоякий (підтримка повалення царя-деспота та жах перед кривавою розправою над його сім’єю). При цьому, відсутній етнічний аспект українсько-російський, тобто Україна для неї — південь Росії, тому й злочинцями є українці (екстраполяція). 3) романи Достоєвського, популярні у США в кінці 19 ст. В. Кесер - філолог та редактор часопису, була в темі (міфема «злочин-кара», «злочин-спокута»), але сприймала ці твори суто по-американськи, завдяки другу критику Холуелсу: новий психологізм+чорнота російської душі (у романі всі чинять зло, але найстрашніше — за українцями). Американцям така чорнота не притаманна, бо вони — молода нація. На відміну від З. Фройда (спокута — лицемірство), Кесер дає шанс виправитись, тобто ставиться до героїв в рамках християнської моралі (Петро і Павло). 2. Міфо-архетипо критика імаго типу: 1) Кесер — фаховий античник, епіграф роману з Вергілія, що має на меті міфологічну конотацію. Весілля у селі = діонісійська оргія, що має двояку природу (вивищує до Бога та спотворює того, хто не бере участі в ній). 2) Антеїзм — глибока віра у те, що поки людина стоїть на землі, вона — прекрасна, інакше вона гине (земля VS місто Пітсбург). 3) Християнська спокута за вбивство. Синтез язичництва (діонісійський обряд весілля, Пасха) та християнства в українців. 4) Міфологема Креонта: гибель молодят Антігони та Гемона. Молодята — символ продовження роду людського, нового життя (Петро і Павло завинили перед Космосом, і для відновлення Гармонії, за античними віруваннями, мають пройти спокуту-помсту). 5) Платонівський образ візниці та двох коней (діалог «Федр»): візник — розум, що гармонізує душу, 2 коні — надійний та буйний, сторони душі людської. У Кесер йде конфлікт на рівні візниць (розуму), тому й така «чорнота» душі. 6) Архетипіка Юнга: кінь — символ несвідомого, яке «осідлала» людська свідомість; вовк — афект первісного жаху; бійка поміж візниць — вибух найпростішого інстинкту: вивільнення несвідомого веде до само- та руйнації. 3. Мономіф (загальнолюдський та національний): ідея ще від Якоба Гріма: різні божества — частина 1 Бога, монобога. Думки про першоміф: солярний мономіф (Мюллер), люнарний мономіф; Фрейзер: наратив про смерть та відродження; Фрай: 3-фазовий мономіф (герой вирушає з дому, має пригоди, повертається з перемогою => віра в Золотий вік); Слоковер: 4-фазовий мономіф (едем: герой у дитинстві, падіння або скоєння злочину, мандри, повернення або загибель). У «Моїй Антонії» ідея мономіфу Слоковера як загальнолюдського. Національний рівень: Ф. Янг: провідний мотив «пораненого героя» в американській літературі, який проектується на українців у творі (у нас також це актуально), що дає нам синтез аутоіміджа та гетероіміджа. 4. Психобіографічний підхід: В. Кесер з дитинства була як хлопчик, але потім анімус поступився анімі: так і не вийшла заміж, дружила з дівчатами, все життя прожила з товаришкою => чоловіки —невдахи (Петро і Павло приносять у жертву сильнішого — жінку). Це ж ілюструється й кастраційним комплексом авторки: «боязнь пеніса», підсвідоме відчуття жіночої недосконалості, зачарованість фалосом (поетизація чоловіків). 5. Культурно-побутовий імідж нації: дерев’яна хата Петра і Павла, відстороненість від інших (історик Прокопій Кесарійський у 6 ст. н.е. — природний землеробський індивідуалізм у нас), краса хати Петра і Павла, гра Петра на гармошці, (за Чижевським, пан естетизм нас), «self-made-man» (те ж і у американців), імена Петро і Павло — релігійні.