Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Психологія та література (на матеріалі повісті Ар. Шніцлера «Фрідолін»)

Матеріал для психоаналізу: тлумачення коливань між сексуальним потягом і цензурою свідомості, розбіжністю між свідомим і підсвідомим, чоловічою і жіночою природою. Власне, це перша спроба в історії літератури художнього втілення фрейдистської теорії.

Дія твору відбувається у Відні у «нічийний період» — напередодні Першої світової війни і в двадцяті роки після розпаду Австро-Угорської монархії. Атмосфера твору типова для епохи кінця ХІХ ст. fin de siècle — відчуття швидкого кінця всього того, до чого звикли, і неминучості чогось нового, скоріш всього, лиховісного, жахливого. (Перша світова війна і серія європейських революцій, розпад імперій блискуче виправдали ці очікування).

Сюжет твору побудований на грі сновиддя. Письменник наділяє своїх героїв умінням бачити багатозначні, дивні гріховні сни у стилі вишуканого віденського модерну. Дія постійно коливається на межі між сном і явою, свідомим і підсвідомим. Тут має місце виявлення переживання персонажів у картинах їх «видінь», структурно подібних до сну. Особливий інтерес викликає третя, нижня стадія яви — розслаблена уява, крайньою межею якої є перехід до сну на фоні внутрішнього споглядання, коли людина ще не спить, але уже відсторонена від зовнішнього світу і заглиблена у себе [5,20]. У сновидінні неймовірні образи і переживання сприймаються як природні, і межі можливого розсуваються [6, 149,152,].

У «Новелі сну» знаходить вираження крихкість інтимних стосунків, які через їх надмірну регламентованість та інституційне закріплення у традиційному шлюбі позбавлені внутрішньої стабільності. Неможливість здійснення життєво важливих дій і бажань, набуває одночасної реалізації у сновидінні певних програм і планів блокованої діяльності та усвідомлення цієї реалізації, що переживаються як події певної реальності [7, 77]

У добропорядному бюргерському житті 35-тирічного успішного віденського лікаря Фрідоліна та його дружини Альбертіни, їх шестирічної донечки, з’являються перші ознаки непорозуміння. Якщо не першопричиною, то все ж поштовхом до цього став відвертий обмін враженнями від пафосної вечірки, на якій вони побували минулого вечора. Перед тим, як кожен з партнерів стане розповідати про свої враження й емоції від бал-маскараду, виходячи з своєї суб’єктивної перспективи, оповідач дає відчути окремими натяками, що ж насправді загрожує їхньому шлюбу.

Отже, читач з самого початку потрапляє в простір між сном і явою, туди, де він і залишає своїх героїв. Сновидіння у даному тексті є певною мірою тексто- та сюжетотворчим засобом, оскільки сам дискурс будується на бінарному протиставленні сновидіння-реальності чи яви-сну [9, 87]. Сновидіння тут є «семіотичним вікном» або «дзеркалом» (за Ю. Лотманом) [10], що допомагає отримувати інформацію, недоступну свідомості за звичайних умов, завдяки чому кожен бачить у сновидінні відображення свого світу і своєї мови. Тобто сновидіння у тексті - це інформаційно вільний «текст заради тексту» [10, 95], а також складний семіотичний клубок, що плаває у семіотичному просторі [10, 97].

Якщо виходити з внутрішніх стимулів, які обумовлюють мотиваційну структуру поведінки Альбертіни, то тут слід говорити про «первинний потяг», що складає ядро несвідомого. Тобто діяльність її психіки автоматично регулюється «принципом задоволення», а те, що не приносить задоволення блокує всі інші виходи для психічних актів.

Мотив маски має особливе значення для розуміння твору. Маска виступає символом перетворення на «щось», що сповнене глибокої таємниці і сорому, адже «ніщо», що змінюється і стає «ще чимось», зберігає водночас річ такою, якою вона була до цього, тобто неодмінно випливає з подвійності й двозначності. Відповідно до цього, перетворення повинно бути приховане від погляду — і, звичайно, приховане під маскою. У виборі маски для маскараду, Фрідолін зупиняється на чернечій рясі і капелюсі пілігрима. Розуміння людини як пілігрима, а життя — як паломництва, є спільним для багатьох народів і традицій, оскільки воно відповідає великому міфу про небесне походження людини, про його «падіння» і її надії на повернення до небесного царства,- тому, що все це робить її чимось на зразок блукальця упродовж її перебування на землі і накладає відбиток швидкоплинності на кожен її крок.

Таким чином, оповідач розкриває різницю між тим Фрідоліном, яким він є насправді, і тим образом, який він сам собі створює. З одного боку, Фрідолін заворожений принадами чарівної незнайомки і не хоче розлучатися з нею, хоча він і знає, що це загрожує його життю; з іншого боку, його підсвідоме цілковито підпорядковане суворим правилам суспільної поведінки.

Другий релевантний критерій — одежа. Жінки, щоправда, цілковито голі, але до цього вони були вбрані як чорниці, такий одяг максимально прикривав жіноче тіло. Тобто розгнузданій сексуальності протистоїть аскеза й крайня асексуальність. Тут все базується на контрастності між нижнім і верхнім, темним і світлим, голим/оргаїстичним та одягненим/аскетичним.

Уві сні Альбертіни Фрідолін є її цілковитою протилежністю. В той час, як Альбертіна, насолоджуючись екстазом хіті виявляє жорстоке ставлення до свого чоловіка, Фрідолін, не здригнувши повіками, стійко витримує бичування. Більше того, він залишається непохитно вірним садомазохістській Альбертіні. Вона ж сприймає його самовіддачу як щось самособою зрозуміле і всупереч логіці робить його об’єктом своїх садомазохістських інстинктів. Найвища стадія віддачі — самопожертва, смерть на хресті. Таким чином, постать Фрідоліна набуває містичного змісту. Бичування Фрідоліна мимоволі викликають у пам’яті асоціації з страстями Христовими.

Тут зіштовхуються дві засадничі поведінки людини, що здаються цілковито непоєднуваними (егоїзм й альтруїзм, самоутвердження і самозречення).

В тексті повісті лікар-терапевт і його дружина дивляться на світ «широко відкритими очима». Віденські обивателі початку ХХ ст. ще цілком щиро намагаються знайти в реальності порятунок від незрозумілих сновидінь і сексуальних фантазій. Довірливі партнери розповідають відверто одне одному про ті спокуси, які їх повсюдно підстерігають.