Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Архетип і компаравістика

Карл Ґустав Юнг вважає, що в людській психіці апріорі без участі зовнішнього середовища виникають першообрази, або архетипи, які впливають на формування естетичних поглядів людини. Художній процес — це матеріалізація архетипів, наповнення їх конкретним змістом. У своєму дослідженні «Психологія та поезія» автор обґрунтовує своє психоаналітичне розуміння творчого процесу та переглядає фройдівську концепцію творчості. Оскільки центром психіки для Юнга є архетип самості, то самореалізація особистості відбувається через заглиблення в надра колективної підсвідомості. Хоча особиста психологія творця і пояснює дещо в його творі, але не сам твір. Якби ж вона була повинна цей твір пояснити, то творче у ньому виявилося звичайним симптомом. Архетип є визначальним для поведінки у соціумі і є проявом колективного несвідомого (архаїка первісних міфів, обрядів, художні першообрази). Психологія митця синтезує особистісне і позаособистісне. 3 основні концепції: - концепція колективного свідомого; - концепція колективного несвідомого; - концепція творчої особистості. Наявність колективного несвідомого пояснюється тим, що в легендах та міфах різних народів описано майже те саме. Архетипи — оболонка, яка наповнюється реальним смислом і стає архетипним образом (наприклад архетип матері включає в себе реальну матір та включає психологічні патерни взагалі). 4 види архетипів: Аніма — присутність жіночої сутності в чоловічій, яка здатна персоніфікуватися в жіночі образи під час сну. Основа Аніми — принцип Еросу і похідних сексуальних зв’язків; Анімус — неусвідомлена чоловіча сутність у жіночій. Принцип Логосу, в основі — осмислення, самоан. Тінь — сукупність примітивних несвідомих бажань, потягів, страхів, які час від часу в конфлікті зі свідомістю і є причиною неврозу. Саміть — цілісна сутність літератури, яка часто присутня у сні; образ неординарної особистості. Це релігійна міфологема — архетип бога («стаття про Самість»): прагнення трансформувати свій внутрішній хаос в космос. Перший прояв архетипу — інстинкт (виникає регулярно, несвідомо). Архетип — автопортрет інстинкту. Основні образи літератури є похідними від архетипів, оскільки вони мають загальнолюдський характер.

Суть твору мистецтва полягає в тому, що вона піднімається високо над особистим і говорить від імені людського духа і серця всього людства. Найвище, чого поет досягає, це надання творові форми. Тлумачення він повинен залишити іншим та майбутньому. Великий твір - це як сон, що попри всю очевидність сам себе не витлумачує й ніколи не є однозначним. Повторна поява у «прадавньому стані» - це таємниця творення мистецтва та його впливу, на цьому рівні переживання переживає вже не якась окрема людина, а народ, і йдеться вже більше не про добро й лихо одиниці, а про життя народу.

За Юнгом архетип не має, ані морального, ані естетичного змісту; він формує свідомість автора і проявляється різними проекціями у творі (це відлуння архетипу у творі, саме його і шукаємо у тексті).

Різні прояви архетипу, наприклад, архетип вогню може проявлятися в стихії гарячій і морозній, в палаючому коханні і нападах люті, ревнощів, ненависті. Один і той самий архетип може проявлятися у тексті по-різному.

Нові теоретично-літературні концепції архетипу з'являються у 1950-1980 роках. Н. Фрай найдокладніше охарактеризував архетип у теоретико-літературному аспекті, створивши переконливу концепцію літературного архетипу. Вчений пропонує нову критичну теорію на основі синтезу аналітичної психології з ритуально-міфологічним напрямом. Головні ідеї Фрая — циклічна схема розвитку світової літератури: від стародавнього міфу до міфу ХХ століття ("іронічного") з одного "центру", і думка про єдиний координуючий принцип, єдину концепцію, яка б сприяла потрактуванню різних літературних явищ як частин цілого. Такою універсальною концепцією, за Фраєм, є архетипна концепція. Вчений розглядає міф і ритуал, міф і архетип як абсолютну єдність. Ритуал — "корінь" оповіді, міф — оповідь, архетип — значення оповіді.

Одна з останніх теорій міфу, що вплинула на теорію архетипів, — теорія структуралістів. Французький етнолог К. Леві-Строс розробив "чуттєву" концепцію міфологічної свідомості, за допомогою якої пояснював походження міфології. З точки зору дослідника — це мислення принципово метафоричне, оперує готовим набором елементів, досягає своєї мети непрямими, обхідними шляхами за допомогою матеріалів до цього не пристосованих (бриколаж), розкриває смисл і сенс нескінченними трансформаціями. К. Леві-Строс прийшов до власного розуміння міфотворчості як колективної несвідомої діяльності. Співвідношенню інстинктивного і свідомого (Юнг) у наукових розвідках К. Леві-Строса відповідає співвідношення природи й культури.

С. Пригодій вводить термін "ектип" — "людська реалізація архетипу", що розуміється як "національно й індивідуально маркована якість".

Унамуно «Туман». 3 архетипи: 1) зельбст — архетип самості; 2) арахни; 3) Анімус, Аніма. 1) Зельбст за Юнгом — це центр колективного несвідомого, найпотужніший з архетипів (це мета людського існування). Будь-який твір — оригінальний (самість -> цілісність художніх творів залежить від таланту художника -> чим неординарніша література, тим яскравіша самість). Рівні, де проявляється самість: - зачин і фінал; - еротоцентрична тематика роману; -досконала оригінальна нарація; - подвійний конфлікт; - домінантна трагіко-комічна тональність твору.

ЗЕЛЬБСТ —ЦІЛІСНІСТЬ, НЕ ТЕРПИТЬ РОЗХИТУВАНЬ. Зельбст карає Аугусто.

Нарація: Унамуно працює недієгетичнимнаратором, оповідь від 3-ої особи. Майстерність фокалізації (уміння автора імітувати час, простір, мову, ідеологію кожного персонажа). Але у другій частині твору автор стає дієгетичнимнаратором, стає персонажем — він веде полеміку з Аугусто про автономію персонажа (чи він є автономним, чи повністю створений автором).

У творі подвійний конфлікт: чоловік і кохання до двох жінок, автор і персонаж.

Трагіко-комічна тональність: трагедія і комедія — крайності, які завжди сходяться -> коло — прояв архетипу зельбст. Магічні очі Еухенії притягували чоловіків: око -> символ кола — прояв архетипу зельбст.

2) Архетип Арахни. Арахна — ткаля, яка кинула виклик богині Афіні і була за те покарана — Афіна перетворила її на павука, який усе життя має ткати павутину «життя». В Унамуно цей архетип виявляється у принципі «веретена», за яким розгортається художні текст. Аугусто тягнеться до Еухенії, а потім відсторонюється; Аугусто прагне Росаріо, а потім цурається неї; Маурісіо закоханий в Еухенію, однак відступається від неї; Віктор і його дружина хочуть дитину, а потім, кола дружина вагітніє, проклинають ще ненароджене немовля, що змінило їхній усталений уклад життя, але коли дитя народжується, люблять його більше всього на світі; наприкінці Аугусто просить автора дозволити йому вчинити самогубство, але коли автор не дозволяє і Аугусто помирає, автор жалкує, що не погодився з пропозицією персонажа.

3) Архетип Анімус та Аніма. Ці архетипи означають несвідомий аспект особистості, що обумовлений статтю. Анімус — неусвідомлена чоловіча сутність жінки, що постає в образах чоловіків; Аніма — неусвідомлена жіноча сутність чоловіка, котра персоніфікується образами жінок. Аніма зазвичай демонструє природну двоїстість жіночого єства і засновується на принципі Еросу. Анімус вкорінений в стихію Логосу. Відтак, під впливом цих архетипів кожен чоловік «носить у собі одвічний образ жінки…, певний типовий образ жіночості», який є несвідомим. Подібним чином, кожна жінка в душі має відбиток образу мужності, який об’єктивується в несвідомому «вродженому» образі чоловіка. Аніма явно переважає в романі Унамуно. Автор недвозначно фіксує її в дитячі й юнацькі роки Аугусто. Той рано втратив батька, виховувався матір’ю-католичкою. Мати сама радила йому одружитися на кмітливій вольовій жінці, бачачи, що її син — м’яка «жіноча» натура. Подальші закоханості Аугусто — прояв Аніми, бо вони непостійні, суперечливі.