Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Тематологічний підхід, французька тематологія

Наукові результати провідної, французької, школи тематології містять кілька безсумнівно позитивних моментів:

1- тема трактується процесуально;

2- як поштовх від першообразу (від деміурга до героя-самітника);

3- тема містить в собі незмінні елементи;

4- нерозмежованість тематичного ряду й мотиву, вони часто заступають одне одного.

Мотив, який не дорівнював темі в межах одного літературного напряму, може перерости в провідну тему іншого.

М. Бахтін: «Тема - складна динамічна система знаків, яка намагається бути адекватною даному моменту становлення. Тема - реакція зростаючої свідомості на становлення буття»

Термінологічні параметри літературної тематичної системи:

1. вона складається з елементів і передбачає процесуальність, рухливість їх (такими елементами можуть бути будь-які літературознавчі категорії від тропів до тем);

2. передбачає існування модифікацій (ніхто не може заперечити, що урізноманітнюючись у варіаціях, теми набувають плідного розвитку);

3. елементи системи перебувають в антиномічно-корелятивних зв’язках, взаємодія при існуючих суперечностях стає запорукою їх активного функціонування (будь-якій темі відповідають теми-антиподи та теми-антагоністи, до того ж, вона має ще й свої модифікації);

4. система повинна бути панорамною, тобто охоплювати всі елементи, які спостерігаються в перспективі та в ретроспективі (панорамність тематичної системи мусить дати уявлення про літературний напрям у його розвитку).

Структурні елементи тематологічної системи: тема, мотив, лейтмотив, міфологема, ремінісценція, авторемінісценція, алюзія. Символ не входить до складу тематичних елементів, бо містить художній принцип чи закон, як і алегорія. Перераховані елементи утворюють тематичну систему будь-якого твору, існуючи в ієрархічній єдності. Тому система, до складу якої вони входять, обов’язково є ієрархічною за типом своєї побудови на підставі різних рівнів групування перерахованих елементів при вивершенні єдиної ідеї, означуваної в художньому творі.

Тема — сукупність структурованих мотивів, лейтмотивів, ремінісценцій, авторемінісценцій, міфологем, алюзій, які перебувають у антиномічно-корелятивних зв’язках і об’єднані спільною художньою моделлю мікрокосму. Всі елементи тематичної ієрархії є взаємозамінними. Тобто ремінісценція - це також мотив певного типу, який має точну адресу щодо свого походження, зумовлений обґрунтуванням певного запозичення. Авторемінісценція - це також абсолютно повноцінний мотив, коли автор починає цитувати самого себе навмисне, з метою підсилення конкретної думки.

Міфологема - це мотив, заснований на народній міфологічній архаїці, інтелектуалізований у відповідності до обраної моделі мікрокосму. Алюзія - це так би мовити, дотичний мотив, мотив-передчуття, вихоплена з історичної художньої пам’яті структура задля актуалізації обраної моделі мікрокосму. Коли ж ми виділяємо серед мотивів міфологему, ремінісценцію, алюзію тощо, то тим самим наголошуємо на структурній розмаїтості мотивів, на їх поліфункціональності в межах родової теми.

Під мотивом - художню модель мікрокосму, відтворену у відповідності до функціонування образу деталі, яка ілюструє ідею героя-носія її і яка іноді розвивається до самодостатності теми, але ніколи їй не дорівнює. Лейтмотив - це художня модель елементу мікрокосму, на якому віддзеркалюється образ героя-носія ідеї у всьому багатстві його функцій, або в одній з них. Мотивотворчим чинником, окрім авторської уяви, необхідно визнати тематичні варіації, притаманні кожній літературній епосі.

Характерним для романтизму є антагонізм, який і лежить в основі розподілу на дві умовно виділені нами підсистеми: божественного та демонічного романтизму. Тож можемо говорити й про антагоністичні тематичні пари, а саме: пророк - демон, розбійник — в’язень, коханий - коханець, провісник - волхв, демон покараний - дурень, юродивий - перевертень, сирота - невдаха тощо.

Кожна тема має свій супровідний мотив, який пов’язує її з антиномічною темою. Кількість таких мотивів не обмежена. Одні з них пов’язують антиномічні теми, розгортаючись у художньому тексті, емануючи в художньому просторі, інші не здатні пов’язувати антиномічні пари тем і обмежуються відображенням родової теми. Звідси лейтмотиви відображають через деталі родову тему, у надрах якої започатковані, супроводять її, але не пов’язані з антиномічною темою і не бувають формою їх зв’язку. Їх функція зводиться до віддзеркалення родової теми з метою її поглибленого витлумачення. Лейтмотиви не мають такої рухливості, як мотиви.