Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Теорія точок зору та фокалізації

Художній текст — це мовленнєве утворення, яке характеризується, насамперед, своїм суб’єктом мовлення. Через неповноцінність комун. ситуації сприйняття художнього тексту, де автор відділений від свого висловлювання, читач має справу тільки з текстом, а з автором — лише настільки, наскільки він відображений у цьому тексті. Прочитане читач сприймає як повідомлене йому оповідачем, який є особливою точкою зору, певною позицією і навіть перспективним центром.

У літературознавстві - в активному теоретичному інструментарії (М. Бахтіна, В. Виноградова, В. Волошинова, Б. Успенського, Г. Гуковського та ін).= актуальність проблеми для художньої літератури+окремі шляхи її вивчення.

Так, Б. Успенський, в «ідейно-ціннісному плані, у плані просторово-часової позиції особи, що здійснює опис подій (тобто фіксації її позиції у просторових та часових координатах), у суто лінгвістичному сенсі)» = «план оцінки», «план фразеології», «план просторово-часової характеристики» та «план психології» Г. Гуковський відмічає розрізнення «психологічної», «ідеологічної» та «географічної» точки зору. Л. Мацевко-Бекерська - основні рівні втілення точки зору: точка зору всезнаючого (наратора) та власна точка зору, ідеологічна й перцептивна точка зору, просторовий і часовий плани точки зору.

Як відомо, у наратологічному дискурсі поняття точки зору Г. Джеймса, розвинуте Н. Фрідменом, Ж. Женнетом, Б. Нідерхоффом та ін.

Ж. Женнета на першому теоретичному рівні перебувають «спосіб регулювання естетичної інформації» та «голос» викладу і увиразнюється типологія фокалізації («нульова», «внутрішня», «зовнішня»)

Аналізуючи точку зору у наративі, О. Леонтьєва визначає її як багаторівневу лінгво-поетичну структуру, зміст якої охоплює 5 поетичних планів — часовий, просторовий, перцептивний, мовний та «ідеологічний».

В. Шмід - утворений зовнішніми+ внутрішніми чинниками вузол умов, що впливають на сприйняття та передачу подій і передусім пов’язує з розумінням перспективи, що дистанціює саму точку зору та подію.

Прагнення до об’єктивації комун процесу в художньому тексті спричинило до висунення на перший план певних точок зору оповідачів, причому не всі вони виражають авторську думку. У поліфонічному художньому творі події та люди, що складають предмет оповіді, подані у висвітленні різних світоглядів. Сукупність вигаданих ситуацій з чергуванням кількох типів дискурсу (оповідача та персонажів) складає певним чином організований наративний акт — оповідь.

Синонімічним точки зору є ФОКАЛІЗАЦІЯ - «вибір наративної інформації стосовно того, що називається в теорії перекладу всебаченням. Інструментом є обмежений центр, тобто вид інформаційного потоку, який пропускає лише те, що дозволено ситуацією. Фокалізатор = відповідальність за організацію вираженої в оповіді точки зору.

на думку Женетта, важливо відділити того, хто говорить, від того, хто бачить = Женеттівська типологія фокалізації = франц 3 категорії фокалізації: 1) нульова фокалізація (всевидюче бачення), де потік інформації не обмежений, оповідач знає все про події та персонажів;

2) внутрішня фокалізація, де за вихідне взято чуттєвий світ оповідача. Розвиток тексту скерований його свідомістю. Те, що бачить і знає оповідач, збігається з тим, що бачить і знає персонаж - відтворюється «голос» одного персонажа, який опиняється в переважному становищі;

3) зовнішня фокалізація, коли оповідач не вводить себе в перспективу жодного персонажа. Думки і почуття останнього невідомі, бо він описаний «збоку».

Вважається, що виклад подій є більш об’єктивним, якщо він здійснюється не з точки зору всезнаючого розповідача, який описує і коментує події зі своєї суб’єктивної позиції, а з точки зору, локалізаваної в гущі подій. (Лотман - "ефектом реальності").

вимога реалістичної точки зору у прямому розумінні цього слова може бути досягнута лише в розповіді типу «камера», що з’явилася в наративах ХХ і яка включає в розповідь тільки таку інформацію, яка може бути доступною лише зовнішньому спостерігачеві.

Ж. Женнет і М. Баль - комун рівень фокалізації, = вербалізація зорової перспективи, і, відповідно, фокалізатора — відправника цієї втіленої у слова зорової інформації та її отримувача- імпліцитного глядача (фокалізація як оповідь і фокалізатор між оповідачем й актором — дійовою особою романного світу).

Андреас Кабліц - фокалізована розповідь — це завжди поєднання 2 процесів: розповідання + сприймання. Там, де цей зв’язок присутній, розказана інформація може бути репрезентована в процесі сприймання, а в результаті текст набуває ще 1 структурний рівень. І тому значно важливіше простежити відмінність між так званою нульовою фокалізацією, з одного боку, і внутрішньою та зовнішньою — з іншого.

Спостереження — це сила, яка безпосередньо структурує наративний світ. Таким чином, фокалізована нарація — більше, ніж техніка - спосіб репрезентації, який закорінений в умовах, що конституюють репрезентований світ.

Отже, фокалізація — це парадигматичний приклад одного із способів нарації. Нарація ретроспективна за своєю природою: вона організовує час від моменту, коли трапилася подія. Навпаки, спостереження — проспективне. Це говорить про те, що фокалізація — дійсно гібридна структура. Тому техніку розповідної перспективи треба розуміти не як природній варіант нарації, а як шлях переведення нарації на іншу основу. Тією новою основою є сприймання. Власне кажучи, єдиний різновид фокалізації, який дійсно споріднений з нарацією є те, що Женетт назвав нульовою фокалізацією.

Справжні нарації завжди містять певну комбінацію розповіді й інших дискурсивних процесів. І розуміння цієї багаторівневості дозволить нам об’єднувати під терміном «наратив» різноманітний розповідний матеріал: від Гомера до нового роману і від Гесіода до сучасної наукової історіографії.