Психоаналіз в сучасному літературознавстві
Психоаналіз в літературознавстві — спосіб трактування літературних творів з точки зору психологічного учення про несвідомоме.
Психоаналіз - метод психотерапії і психологічне учення, що ставить в центр уваги несвідомі психічні процеси і мотивації. Коротке визначення: наука позасвідомих душевних процесів. Був розроблений в кінці 19 — початку 20 ст. (століття) австрійською лікаркою З. Фрейдом.
Психоаналітична критика, як і психоаналіз, починається з праць Фройда і має прикладний характер, тобто служить ілюстрацією для підтвердження основних ідей загальної психології та психіатрії. Особливе значення для розвитку психоаналітичної теорії мистецтва та літератури мали такі дослідження Фройда як "Інтерпретація снів", "Леонардо да Вінчі і пам'ять його дитинства", "Достоєвський і батьковбивство", "Галюцинації і сни у "Ґрадіві" Єнсена". Фройд звертав значну увагу на інтерпретацію снів, фантазування та інших форм підсвідомості при аналізі структури психічного життя творчої особистості. На його думку, літературний чи мистецький текст є компромісною формацією між свідомими та підсвідомими інтенціями автора, фантазування та його зв'язок із підсвідомістю дали поштовх для розвитку психобіографічного методу та теорії читацького відгуку на текст. За Фройдом, кожен текст у своїй структурі має явний смисл і прихований. Оскільки художній твір не може сказати нічого додаткового "від себе", що привело б психоаналітика до розшифрування утаєних у ньому значень, то психоаналітик повинен обмежитися пошуками алюзійних, багатозначних сигналів у смисловій структурі тексту.
Психоаналітична теорія Фройда мала значний вплив на подальший розвиток та розширення психоаналітичного дискурсу в літературній критиці та теорії XX ст. В основній статті «Поет і фантазування" Фройд продовжив трактування джерел літературної творчості як сублімації витісненого бажання.