Екзистенціалізм: сутність поняття й особливості літератури екзистенціалізму
Екзистенціалі зм або філософія існування (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування) — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.
Течія в філософії, що сформувалася в Європі у XIX — XX ст. Першими до екзистенціалізму у своїх працях звернулись данський філософ Серен К'єркегор та німецький філософ Фрідріх Ніцше. У XX ст. екзистенціалізм розвивався в працях німецьких (Мартін Гайдеґґер, Карл Ясперс) та французьких (Габріель-Оноре Марсель, Альбер Камю, Жан-Поль Сартр) філософів та письменників.
Основним положенням екзистенціалізму є постулат: екзистенція (існування) передує есенції (сутності). У художніх творах екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.
Визначальні риси екзистенціалізму: на перше місце висуваються категорії абсурдності бутя, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті; особистість має протидіяти суспільству, державі, середовищу, ворожому «іншому», адже всі вони нав'язують їй свою волю, мораль, свої інтереси й ідеали; поняття відчуженості й абсурдності є взаємопов'язаними та взаємозумовленими в літературних творах екзистенціалістів; вищу життєву цінність екзистенціалісти вбачають у свободі особистості; існування людини тлумачиться як драма свободи; найчастіше в художніх творах застосовується прийом розповіді від першої особи.
Феномен «межі» в Екзистенціалізмі Акцент на самопереживанні створює феномен існування «на межі» (не обовязково "екстремальні обставини", хоча часто…) і породжує драматизм самосприйняття і світосприйняття. Екзистенціалізм — філософія існування людини, життя на межі, переживання свого існування в «помежових» станах — туги, жаху, відчаю, смерті... У таких станах людині відкривається справжній зміст і сенс свого існування.
Основні категорії екзистенціалізму:
1. Екзистенція - внутрішнє буття, те центральне ядро людського "я", котре зробило індивіда неповторною особистістю; 2."Прикордонна" ситуація - період у житті людини, коли вона в добу великих потрясінь відкрила свою екзистенцію і почала розуміти, що жити слід лише заради неї; 3. "Екзистенційний вибір і воля"; 4. Дві моделі екзистенційної поведінки: 1) "Людина бунтівна" - це дисиденти, які не змогли примиритися з владою, оточенням, жахливими умовами; 2) "свідома покора долі та історії, жити разом з іншими під керівництвом влади, але не даючи їй поглинути себе"
У центрі уваги екзистенціалістів - внутрішній світ вільної особистості, яку оточували страх, самотність, страждання і смерть, що стали складовими абсурдності буття. В основі екзистенціалізму лежало твердження абсурдності буття.
Головні риси літератури екзистенціалізму:
- тема - існування людини в центрі абсурдного буття; критика дійсності, що придушувала людську особистість;
- ідея - звільнення розуму і душі людини від абсурдної дійсності;
- проблема вибору людини у надзвичайній ситуації;
- герой - самотній індивідуаліст і песиміст, бунтар проти абсурдності світу;
- етичні заперечення та протест проти будь-якого насильства;
- створення "прикордонних ситуацій" (людина перед обличчям смерті);
- проведення історичних паралелей та алегорій (твори з підтекстом, символікою, ілюзіями, подвійним змістом).