Творчість Ф. Кафки в контексті культури XX ст.
Прозаїк писав романи, новели, притчі, афоризми. За життя було видано кілька невеликих за обсягом книжок. По смерті надруковано понад 30 новел і всі три романи: "Америка", "Процес" і "Замок".
Уже у перших творах прозвучали типово "кафкіанські мотиви" - обездуховлене існування, обезцінене життя, негуманне ставлення до людини, її жахлива самотність та відчайдушні спроби бунту. Уже у ранніх творах Франц прагнув надати неправдоподібним ситуаціям зовнішньої правдоподібності, а парадоксальний зміст умістити у прозову, буденну форму.
У творах Ф. Кафки людина просто приречена на вигнання у Всесвіті, на відчуження, на абсурд як «метафізичний стан людини у світі», за висловом у таких своїх творах, як наприклад, «Процес», «Перевтілення», «Вирок», «Голодомайстер» та ін Ф. Кафка створив особливий художній світ — абсурдний, жахливий незрозумілий. Все, що відбувається в ньому, не має логічного пояснення, але дає можливість відчути поширення суспільного хаосу, руйнацію моралі в світі, що веде до повного відчуження. Письменник стверджував: оскільки людина живе у ворожому їй світі, то вона перебуває у безвихідному становищі і в неї нема жодних шансів стати справжньою особистістю, встановити гармонійні зв’язки зі своїм оточенням. Вона зайва у суспільстві, у цілому світі.
Світ у творах Кафки ворожий героєві: в суспільстві принципово немає місця рівності, рівноправності — всепроникна ієрархічність і субординація визначає стосунки людей у суспільстві в цілому: стосунки у сім'ї, зв'язки зі знайомими (до речі, у героїв Кафки немає і не може бути друзів), родичами й усіма людьми, з якими будь-яким чином контактують його персонажі. Людина зайва у такому суспільстві. Вона відчуває постійне напруження, її існування метушливе, вона виконує роль «маленької людини». Такого довго витримати не можна, єдиний вихід — це відчуження.
Зображення трагічного безсилля «маленької людини», її приреченості у цьому абсурдному світі — характерна риса Ф. Кафки. Суспільство для людини вороже, антигуманне, вбиває в неї найкращі якості: доброту, милосердя, співчуття, любов до ближнього. «Маленька людина» помирає в зіткненні з цим жорстоким абсурдним життям, відчуваючи байдужість навіть в власній сім’ї, не говорячи вже про інших людей. Вона постійно від когось або від чогось залежить: від батьків, роботи, суспільства; вона не має права голосу, її думка нікого не цікавить. Вона — лише «маленька людина» серед мільйонів.
Творчість Франца Кафки вражала синтезом реального і фантастичного. Фантастика і реальність тісно взаємодіяли. Найнеймовірніше та найабсурдніше відбувалося у буденній обстановці. Вторгнення фантастичного у кафкіанський світ не супроводжувалося якимись романтичними казковими ефектами. Більше того, воно ні у кого не викликало подиву, сприймалося, як щось природне. Затонський Д. зазначив, що диво зовсім і не вторгалося у художній світ Кафки, "воно завжди знаходилося тут, складало одне з неодмінних ознак цього світу.
Своєрідність художнього бачення Ф. Кафки - шокуюче поєднання у жахливої фантасмагорії із тверезою буденністю; - песимістичний характер творчості, в основі якої лежала фантастична подія, що носила реальний характер; - показ безнадійності людського існування, відчуження особистості у сучасному світі; - віддзеркалення процесу неминучої бюрократизації державної влади; - соціальний і водночас глибоко особистісний характер конфліктів у творах; - неможливість і небажання заглянути в душу учасників дивних подій - головне у творі; - самотність і страждання героїв.