Екзистенціалізм А. Камю
Альбер Камю - один з найбільших представників модерністської інтелектуально-філософської прози, лауреат Нобелівської премії 1957 року, представник літератури екзистенціалізму. У своїй творчості розробляв екзистенціалістські категорії «існування», «абсурду», «бунту», «свободи», «морального вибору», «прикордонної ситуації». Малюючи людини в «світі без бога», Камю послідовно відстоював позиції «трагічного гуманізму», який базувався на ідеї морального опору, спрямованого на збереження людського «Я» в абсурдному світі. Сам Камю заперечував свою причетність до екзистенціалізму і навіть заявляв, що його творчість є радше опозицією екзистенціалізму.
Творчість письменника, таким чином, являла собою своєрідну спіраль, а саме:
I - ПРОЛОГ - філософська концепція ("Виворіт і лице" (1937)); II - АБСУРД - показ і ствердження абсурдності життя ("Калігула", "Сторонній" (1942), "Міф про Сізіфа" (1942)); III - БУНТ - пошук сенсу життя навколо абсурдного світу ("Чума" (1947), "Бунтівна людина" (1951)); IV - ВИГНАННЯ - розгубленість перед підступністю світу, глибокий скепсис ("Падіння" (1956)).
Проблема абсурдної людини в абсурдному світі знаходить тлумачення в романі Камю «Сторонній», який є центральим твором першого етапу творчості письменника, «етапу абсурду». Передусім у протагоністі роману, службовці Мерсо, вражає його цілковите збайдужіння до всього на світі й самого себе. З відчуженістю Мерсо тісно пов’язана його моральна індиферентність: загальноприйняті моральні й суспільні норми й принципи не мають над ним сили.
У філософському есе «Бунтуюча людина» Альбер Камю дає визначення бунтівника: «Людина, яка говорить «ні». Усвідомивши абсурдність життя людини в умовах нерозумної дійсності і жахливо-безглуздою історії, Камю зберігає за людиною право бути мислячою істотою, яка повинна втручатися в цю мерзенну життя і без будь-якої надії на успіх виконувати свій обов'язок. Саме виконання людиною своїх обов'язків, своєї роботи, по Камю, і є початком бунту і свободи.
Найбільш визначним з художніх творів, написаних Камю, вважався його роман «Чума». У романі висвітлено боротьбу людської спільноти проти конкретного ворога (за словами автора, зміст «Чуми» — це боротьба європейського опору проти нацизму). Як зазначив Альбер Камю, він «поширив значення цього образу (чуми) на буття в цілому». Це не тільки чума, а зло взагалі, невіддільне від буття, властиве йому завжди. Сюжет роману ґрунтується на подіях чумного року в Орані (Французький Алжир), жахливої епідемії, яка штовхнула городян у безодню страждань і смерті. Розповідає про це доктор Ріє — людина, що визнає лише факти, прагне до точності їх викладу, не вдаючись ні до якого «художнього» прикрашення. Ріє виконує свій обов'язок лікаря, допомагає хворим, ризикує власним життям, жодного разу не піддавши сумніву свою роль у боротьбі з конкретною хворобою, зі злом взагалі. Навколо нього гуртуються інші персонажі, передусім Тарру. Для них чума, зло — це щось невіддільне від людини, і навіть той, хто не хворіє, все одно носить хворобу в своєму серці. Характерна й історія паризького журналіста Рамбера, який поривався із зачумленого Орана до коханої жінки, а коли така можливість з'явилася, відмовився нею скористатися і залишився в санітарній дружині доктора Ріє. Він це зробив тому, що інакше вчинити йому не дозволило сумління, бо в час лихоліття «соромно бути щасливим одному
Художні особливості творчості А. Камю: - твори позбавлені конкретних ознак часу, а часто й місця дії; - середовище не відігравав особливої ролі, все залежало від того, який вибір зробила людина;- самотні герої діяли в атмосфері штучної духовної ізоляції; - творчість пронизана песимізмом і відчаєм: "Без відчаю в житті немає любові до життя".