Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Феномен білінгвальної творчості в літературі ХХ ст. Творчість В. Набокова

У мовознавстві термін «білінгвізм» застосовується дуже часто. Проте одного визначення серед лінгвістів не існує - деякі з них розглядають білінгвізм як явище, інші - як процес.
У соціолінгвістиці існує таке визначення: «Двомовністю, або білінгвізмом, називаються мовленнєві механізми, що дозволяють людині використовувати для спілкування дві мовні системи»
Водночас, усі визначення можуть бути об’єднані в одне загальне поняття білінгвізму - поперемінне використання у мовленні мовцем або мовцями двох мов залежно від ситуації спілкування.
Існує декілька типів білінгвізма: Білінгвізм від народження, що виникає, коли дитина зростає у родині, де батьки розмовляють з нею двома мовами.

- Теріторіальна двомовність, «яке виникає в результаті міжмовної інтерференції у народів сусідів, що здавна проживають поряд».

- Соціально примусова двомовність, яке виникає, коли імігрантам доводиться вивчати мову країни свого проживання аби досягти якихось успіхів у роботі, навчанні.

Науковий та художній білінгвізм, що спостерігається у тих випадках, коли діячі культури під час написання своїх робіт використовують декілька мов, зокрема рідної. Така класифікація звичайно не є остаточною, оскільки безпосередні мовні контакти зумовлюють інтенсивні міжмовні зв’язки, що призводить до появи різних типів двомовності, але, на нашу думку, саме до останнього випадку і належить видатний російський та американський прозаїк В. Набоков.

Як вважає сам Набоков, його проблема була в тому, що протягом п’ятнадцяти з лишком років він писав російською мовою і за ці роки наклав власний відбиток на своє знаряддя вираження думки - мову. Переходячи на іншу мову, він відмовлявся не від загальної мови, а від індивідуального, кровного говору. Давня звичка висловлюватися по-своєму не дозволяла задовольнятися трафаретами новообраної мови, тому і тут він шукав і вигадував щось незвичайне.

Результатом такого пошуку стає створення Набоковим власного ідіосинкратичного стилю; відбувається гнучкий синтез двох мов, що включає формування ідіолекту, в якому елементи з різних мов поєднуються в двомовному синтезі. Як пише М. З. Марціяш: «Унікальну мову Набокова іноді називають «Набоковізм». Адже він бачив мову іншими очима, він бачив у словах нові звучання і значення». Тож секрет Набокова полягає в тому, що він не думає ніякою мовою, він думає образами. А образи, як він сам стверджував, - німі.

Саме тому техніку письменника доволі важко помітити одномовному читачеві. Кліше у нього може бути перетворене на живу метафору при перекладі на іншу мову. А двомовний читач реагує як і на оригінальне, первинне значення, так і на нові асоціації.