Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Роман «Безсмертя» у творчій біографії М. Кундери і в контексті художніх пошуків останньої третини ХХ ст.

У своїх творах Кундера створює незалежний, суперечливий світ, який постійно аналізується з філософської точки зору. Але неможливо віднести Кундеру до якоїсь конкретної філософської школи.

Шляхом концентрації на еротичному боці характерів своїх персонажів Кундера аналізує соціальне значення еротичного досвіду людини. Твори Кундери є наслідком його центральноєвропейського досвіду розчарування в лівому крилі комунізму та захоплення західноєвропейською літературною традицією, проголошеною в творах Рабле, Дідро, Сервантеса та Стерна, а також центральноєвропейськими авторами, такими, як Кафка, Музіль, Брох та Хайдеггер.

Роман «Безсмертя» (опубліковано французькою мовою в 1990 році) є найбільш французьким з романів Кундери і базується на конкретному досвіді життя у Франції. «Безсмертя» — це історія француженки Агнес, яка на початку роману показується старою жінкою. Один її жест, дуже жіночій та привабливий, за думкою Кундери, є претензією на безсмертя.

Створювання фальшивих образів — це ще одна тема роману. Правда зараз йде від мас-медіа та реклами.

Ще один пункт роману — це конфлікт між зрілістю класицизму та незрілістю романтизму. Останнім романом, написаним чеською мовою, став роман «Безсмертя» («Nesmrtelnost», дописаний у 1988, вперше виданий французькою мовою у 1990 p.). У ньому Кундера постійно підкреслює фіктивність усього, що відбувається. Його загалом цікавлять загальні питання буття та характерні риси європейської культури. У книзі рефлексійність до такої міри домінує над сюжетною лінією, що її можна вважати певним синтезом роману й есе.

Ключем до глибшого розуміння творчості Кундери може бути збірка із семи есе «Мистецтво роману» («L'art du roman», 1986). Ця збірка не має нічого спільного з ранньою однойменною теоретичною працею, крім назви. Тут автор розмірковує про власну творчу манеру, особливо акцентує увагу на донедавна недооцінюваній традиції центральноєвропейського роману та захоплюється модернізмом «кафківської» традиції.

У 90-х pp. Кундера розпочав писати свої романи французькою мовою. «Неспішність» («La lenteur», 1995) і «Справжність» («L'identite», 1997) є швидше певними резюме, у яких натяк на більш конкретну історію лише ілюструє абстрактні роздуми, есе чергуються із сюжетною лінією, і у світ роману проникають більш чи менш приховані алюзії на традиції роману минулих століть.