Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Філософія екзистенціалізму у творчості А. Мердок

Фундаментальною рисою екзистенціалізму, яка визначає його вклад в розвиток філософії, є усвідомлення людини як унікальної, неповторної істоти. Буття кожної людини, розглядається як абсолютне. Звідси одна з основних ідей філософії екзистенціалізму — ідея тотожності сутності й існування, що замінила ідею тотожності мислення і буття, характерну для німецької класичної філософії і всієї філософської культури Нового Часу з її гносеологізмом. Іншими словами, магістральна ідея екзистенціалізму — це ідея знаходження сутності лише через існування. У французькому варіанті екзистенціалізму (Сартр) вона звучить ще більш категорично: існування людини передує його сутності і фактично замінює її. Представники течії якраз і зосереджують свою увагу на існуванні людини, що є емпіричною особистістю, вилученою з будь-яких систем (релігійних, політичних, соціальних). Світ же вони розуміють як дещо вороже особистості, сприймають його як хаотичний, дисгармонійний, абсурдний. Наступні романи Мердок: «Втеча від чарівника» («The Flight from the Enchanter», 1955), «Замок на піску» («The Sand Castle», 1957), «Дзвін» («The Bell», 1958), «Відрубана голова» («A Servered Head», 1961), «Дика троянда» («An Unofficial Rose», 1962), «Одноріг» («The Unicorn», 1963), «Малійка» («The Italian Girl», 1964), «Час янголів» («The Time of Angels», 1966) також виявляють відчутний вплив екзистенціальної філософії. Письменниця змальовує в них складні та суперечливі характери та долі персонажів, часто непередбачуваних у своїх діях та наслідках, до яких вони призводять. У чіткому поділі персонажів на добрих, людяних, що прагнуть зрозуміти інших людей і бути зрозумілими ними, та злих, демонічних, підступних дається взнаки також зацікавлення Мердок структурою так званого «готичного роману». Однак уже в той період вона починає гостро відчувати недостатність як цієї традиції, так і звичної для неї опори на екзистенціальну філософію: «вибір», який надає ця філософія людині, уявляється їй «порожнім», оскільки він не пов'язується з поняттями добра й істини. І в попередній літературній традиції їй стають ближчими Ч. Діккенс та російські письменники XIX ст., передусім Л. Толстой і Ф. Достоєвський. У статті 1961 р. «Проти сухості» вона обстоює широке та вільне відображення у творах мистецтва всієї складності людського життя і людського характеру.