Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Особливості розвитку реалізму в другій половині ХХ ст. Творчість Г. Флобера

Реалістичний спосіб освоєння дійсності, що спирався на досягнення науки, на принцип історизму (Флобер: «історія і природознавство»), на розуміння суспільства як певної об'єктивної цілісності, підвладній наукової систематизації і типізації в формах, аналогічних життя, - отримав на рубежі XIX-XX століть нові імпульси для свого розвитку. До Франції і Англії з їх класичними школами реалізму в цей час підтягуються інші країни, і не тільки «малі», не тільки Італія й Іспанія, але і «романтична Німеччина», і «романтична Америка». Повсюдно затверджується жанр соціального роману, а пізнавальні можливості реалізму розкриваються в багатотомних романах, в тяжінні до циклізації, зразком якої залишалася «Людська комедія» Бальзака (Золя, Франс, Ґолсворсі, Г. Манн, Драйзер та ін.)

В останню третину XIX ст. роман як і раніше займав провідне місце в літературному процесі. Лише наприкінці століття пожвавилася драма. На рубежі століть справжній переворот відбувається в драматургії — з'являється «нова драма» (Ібсен, Стріндберг, Шоу, Гауптман). В естетиці реалістичної драматургії, у формулі «ми самі в наших власних обставинах» (Б. Шоу) отримав адекватне вираження пафос достовірності, націленість на сучасність, рух від виняткового до повсякденного, «кожного». Апофеоз реалістичної життєподібності — театральна естетика «четвертої стіни», «система Станіславського» з ідеєю «вживання» актора в образ. Успішно розвивався жанр оповідання, проте на прикладі роману можна з найбільшою повнотою і очевидністю простежити зміни, що торкнулися всі літературні жанри.

Реалізму цього періоду властиві гострий критицизм, аналітичність щодо прихованих механізмів буржуазного суспільства, зосередженість на повсякденному приватному житті людини. Розкриваючи найбільш важливі соціальні процеси, письменники витворюють нову концепцію людини, в основі якої неможливість переробити дійсність на рівні Історії, втрата оптимістичного погляду на життя (на відміну від попередників, які вірили у перемогу Добра над Злом). Тому життя у творах письменників-реалістів постає трагічним і сповненим протиріч.

В цілому, реалістичний роман 70—90-х рр. ХІХ ст., представлений творчістю Джорджа Мередіта («Егоїст», «Кар’єра Б’ючема», «Один з наших завойовників»), Семюеля Батлера («Шлях усякої плоті»), Томаса Гарді (цикл «романи характерів та середовища», «Тесс з роду д’Ербевілей», «Під деревом зеленим»), Гі де Мопассана («Життя», «Любий друг», «П’єр та Жан»), Анатоля Франса («Червона лілея», серія «Сучасна історія», сатиричні: «Острів пінгвінів», «Боги жадають» (фр. революція), «Повстання янголів»), Ромена Ролана; свою творчість розпочинають такі реалісти першої половини ХХ ст. як Г. Веллс, С. Моем, Б. Шоу, Г. Манн тощо.

ГЮСТАВ ФЛОБЕР (1821-1880)

Народився поблизу Руана у родині лікаря-хірурга, сам мріяв про професію юриста, але розчарований у столичному житті, покидає Париж і назавжди оселяється у родинному маєтку Круассе. Багато подорожував (Корсика, Ісландія, Італія, Греція, колишній Карфаген, Алжир, Туніс). В літературі відомий як творець об'єктивного роману.

Творча спадщина:

романи «Мадам Боварі», «Саламбо», «Спокута святого Антонія», «Виховання почуттів», «Бювар і Пекюше»;

повісті «Проста душа», «Іродіада», «Легенда про святого Юліана Милостивого», «Пристрасть і доброчинність»;

драма «Претендент».

Вплив на його творчість мали:

1) Основні ідеї класичного реалізму: зосередженість на тенденціях, які існують в суспільстві, і осмислення руху історії через показ доль окремих особистостей.

2) Шекспір — людина «двонога тварина».

3) Історичні події : Франція буржуазна, меркантильна, торговельно-промислова. У творчості Флобера зароджується фаталізм.

4) Ідеї Спінози - його етика, ідеї про детермінізм, думка про причинну залежність всіх явищ одне від одного.

5) Філософія позитивізму: припущення, що світ можна осягнути за допомогою науки.

Особливості творчості:

Правдиве відтворення дійсності

Об’єктивність (автор, за його словами, повинен бути подібним до Бога — створити свій світ і піти з нього геть)

Картини повсякденного життя

Психологічна вірогідність персонажів

Аналітичність

Антибуржуазна спрямованість

Важливість причинно-наслідкових зв’язків

Фаталізм — своєрідний детермінізм, що поєднується з думками про відсутність соціального розвитку суспільства, про колоподібний рух історії.

Сприймав свій час як «перехідний»

Концепція мистецтва: звеличення краси як основного принципу мистецтва. Вважав, що матеріал для мистецтва є «в усьому і скрізь», а заборонених, непоетичних тем більше не існує.

Мета: захистити духовність, відгородити літературу від буржуа.

Роман «Мадам Боварі». За жанром — реалістичний, соціально-психологічний роман. Це книга про буденне життя, це одна з тих трагедій, які постійно трапляються в повсякденній дійсності.

Має багатозначний підзаголовок — «Провінційні звичаї», що і визначає основну тематику роману. Для Флобера сама Франція середини XIX ст. стала провінцією. Флобер досліджує життя Франції середини ХІХ століття: деградацію людської душі, катастрофічну інфляцію культурних цінностей, мистецтва, науки, політики, релігії, побуту. Велику увагу автор приділяє проблемі обумовленості характеру героя навколишнім середовищем.

Флобер розвінчує жіночі ілюзії і засуджує явище, яке критики пізніше назвали "боваризмом" (намагання уявити себе іншим, ніж є насправді). Психологізм Флобера виявляється в його умінні точно передавати словами ледь відчутні душевні імпульси, рух пристрастей. Усі вчинки героїв глибоко мотивовані. Сам автор називав свій твір аналітичним.

Основу конфлікту твору становить протиставлення реального життя і мрії.

Композиція роману продумана, має чіткий план; в основі її лежить біографічний принцип — опис життя Емми. Композиційно роман поділяється на три частини.

Флобер використовує нові форми і засоби розкриття "непомітного", зовні "нецікавого сюжету". Кожна з трьох частин твору містить історію загибелі однієї з трьох великих ілюзій Емми. Песимістичним є фінал роману, де автор з гіркою іронією констатує тріумф світу духовної плісняви.

Система образів роману. Подано повний набір типів, характерних для того часу. Жодної яскравої особистості. Гроші репрезентує хитрий і хижий Лере, церкву — обмежений і жалюгідний отець Бурнізьєн, інтелігенцію — нікчемний Шарль Боварі, всевладну вульгарність і лицемірство — аптекар Оме. Флоберові належить відомий вислів "Емма Боварі — це я". Автор поділяє її ставлення до вульгарного світу і карає не її страждальницьку душу, а той міщанський ідеал, який вона вигадала.

Особливості методу і стилю. Велику увагу Флобер приділяв формі твору. Його девіз — витонченість і краса. Характерна ознака його методу — стислість. Роман написаний за всіма ознаками об'єктивізму: у ньому немає авторських реплік, роздумів, відкритого коментування вчинків героїв. Флобер — визначний майстер стилю та психологічного аналізу.

У романі неабияку роль відіграє фізіологія. Флобер намагався якомога повніше дослідити особистість. Але натуралістом не стає, позаяк не вбачає у фізіології основної причини людських дій і станів. Головним для письменника залишається соціальний чинник.

«Саламбо» — історичний роман, про ІІІ ст. до н. е., час Пунічних війн, коли доживав свої останні часи дивний народ фінікійців. Для вірного зображення життя і побуту фінікійців Флоберу довелось перечитати більш, ніж 1000 томів спеціальної літератури, але давно вже неіснуючий Карфаген, від якого залишилися тільки видатні твори мистецтва, подобався йому набагато більше, ніж час позитивізму. Роман в плані структури наслідує В. Скотта. Історія давнього світу, історичні особистості виступають лише фоном подій. В центрі стоїть вигадана історія двох молодих коханців: Саламбо, дочки карфагенського аристократа, і Мато, воїна-найманця.

«Спокусу святого Антонія» Флобер закінчив писати у 1856 р., але довго не наважувався видати. Поки у 1872 р. І.Тургенєв не примусив його зробити це. Книгу було сприйнято на рівні скандалу. Проте антисоціальний, підкреслено естетизований твір був із захопленням зустрітий парнасцями, Теном, Ренаном.

У 1876 р. Флобер написав повість «Проста душа». Сам він писав про неї: «Проста душа — це не більш, ніж історія непомітної, бідної, селянської дівчини, богомольної і містично настроєної, відданої без усілякої екзальтованості і ніжної, як свіжий хліб. Вона послідовно любить чоловіка, дітей своєї господарки, племінника, старця, за яким опікується, потім папугу. Коли папуга гине, вона замовляє його чучело і, вмираючи, плутає його із святим духом. В цьому немає ніякої іронії, хоча так можна подумати, навпаки — все це дуже сумно і дуже серйозно».

Останній, незакінчений роман Флобера, «Бювар і Пекюше», присвячено проблемі, яку письменник ставив ще у «Спокусі святого Антонія». Це проблема недосконалості людського розуму. «Бювар і Пекюше» присвячено дилетантизму в науці і тим трагічним наслідкам, до яких він може призвести.

Творчість Флобера мала величезний вплив на світову літературу (Тургенєв, Мопассан, брати Гонкури, Чехов, Пруст).