Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Натуралізм в літературі останньої третини ХХ ст. Творчість Е. Золя

НАТУРАЛІЗМ — [від лат. natura - природа] - назва течії в європейській літературі й мистецтві, що виникла в 70-х рр. XIX ст. й особливо широко розвинулась у 80-90-х рр., коли він став найбільш впливовим напрямом. Найбільш поширеним натуралізм був у Франції, де зародився і був програмно оформлений.

· Розвивався під впливом стрімкого розвитку соціологічних наук і фізіології. Звідси й характерне для натуралістів твердження, що література повинна стояти на рівні сучасної науки, повинна бути перейнята науковістю.

· Філософська основа - природничо-науковий матеріалізм Спенсера і Ломброзо, Тена, вчення про спадковість, філософія позитивізму Огюста Конта.

Натуралізм продовжує розвиток традицій реалізму, частково Бальзака.

Прагнучи зробити літературу точним і правдивим відображенням життя Еміль Золя хотів зблизити її з наукою, перенести в художню творчість методи наукового дослідження.

Основна теоретична праця натуралізму — «Експериментальний роман» (1880) Е. Золя.

Особливості:

· Письменник повинен бути, подібно вченому, об’єктивним, вивчаючи і зображуючи факти життя не повинен керуватися особистими і політичними симпатіями.

· Золя вважав, що реалізм мало приділяє уваги відображенню фізіології людини; завдання натуралізму — заповнити цей проміжок, показуючи фізіологічну основу, яка визначить людську психологію, характери і вчинки. Золя зменшував вплив соціальних законів, соціального середовища.

· Принцип об'єктивності та правдивості мистецтва; Золя вимагає від художнього твору документальної точності, а від митця — скрупульозного спостереження та вивчення дійсності.

Інші представники: Альфонс Доде, брати Гонкури.

ЕМІЛЬ ЗОЛЯ (1840—1902) — один із найвидатніших французьких письменників другої половини ХІХ ст.

Уже на ранньому етапі творчості Золя виступав не лише як письменник-романіст, а й як публіцист і критик. В літературно-критичних та мистецтвознавчих книгах «Що я ненавиджу» (1866), «Мій салон» (1866), «Едуард Мане» (1867) розробив основні засади натуралістичної естетики.

Теоретичні погляди склались під впливом естетики І. Тена (стаття «І. Тен як митець» (1866), де обґрунтовано, що всі продукти інтелектуальної діяльності людини залежать від 3 факторів: раси, середовища, спадковості; вагомого значення надавав детермінізму — всі явища обумовлені).

У статті «Прудон і Курбе» (1864) Золя викладає формулу мистецтва: «Твір мистецтва — це куточок природи, побачений через темперамент митця».

Золя був творцем теорії натуралізму. У працях «Експериментальний роман», «Наші драматурги», «Натуралізм в театрі» та ін. Золя розвинув естетичні принципи О. Конта й І. Тена, братів Гонкурів, висунув концепцію наукового «експериментального» роману.

Особливості творчості були сформовані доктриною натуралізму. Творча спадщина охоплює романи, оповідання, новели.

Ранні твори. Замолоду Золя зачитувався романтиками. У 1864 р. Золя зібрав написані ним у різний час оповідання та новели романтичного характеру й опублікував їх під назвою «Казки для Нінон». У новелах цієї збірки романтична пишномовність поєднується з майстерністю реалістичної деталі. У романі «Сповідь Клода» (1865) ще досить відчутний романтичний елемент, проте помітна полеміка з романтизмом. Золя правдиво описує важке, безпросвітне життя юнака. До певної міри цей роман є автобіографічним твором. Роман «Марсельські таємниці» (1867) продемонстрував майстерність Золя-фейлетоніста, його зацікавлення соціальними проблемами.

Підсумковим твором молодого Золя став роман «Тереза Ракен» (1867) — найяскравіший взірець «фізіологічного роману», роману-експерименту. У центрі роману — «любовний трикутник»; традиційність сюжетної схеми підкреслює нетрадиційність потрактування вибраної теми. Поведінка головної героїні мотивується її темпераментом: у її жилах тече гаряча африканська кров, адже вона за походженням креолка. Проте, маючи пристрасну та чуттєву вдачу, Тереза змушена приглушувати свою пристрасть, одружившись зі слабкодухим нелюбом Камілем. Зустріч із Лораном і вибух чуттєвої пристрасті визначають долю Терези. Прагнучи побороти перешкоди на шляху своєї пристрасті, Тереза і Лоран вбивають Каміла. Але, потерпаючи від докорів сумління та страху, у фіналі роману вони вчиняють самогубство.

У романі «Мадлен Фера» (1868) концепція особистості залишається без істотних змін. Але герої цього другого натуралістичного фізіологічного роману Золя наділені більш витонченою духовною організацією. Це ускладнює експеримент, але нічого не змінює в його результатах: біологічний фатум виявляється непереборним, і герої зазнають поразки.

Стилістика обох ранніх натуралістичних романів містила в собі ту суперечність між фактографічною точністю, скрупульозним описом, з одного боку, і високою емоційністю, з іншого, яка стане прикметною рисою «Ругон-Маккарів», головного твору Золя, що зробив його всесвітньо відомим.

Зріла творчість.

Золя надавав велике значення опису середовища, обстановки, професійної праці, речей, які оточують людину. Це захоплення фактами, документами, речами, нерідко витісняють, або затуляють людину, підкоряючи її фатальній владі середовища.

Задум «Руґон-Маккарів. Природної та соціальної історії однієї родини в епоху Другої імперії» (1871—1893) сформувався на кінець 1868 p. Створюючи свою грандіозну фреску із двадцяти романів, Золя орієнтувався на традиції «Людської комедії» О. де Бальзака. Першочерговим завданням свого циклу «Руґон-Маккари» Золя вважав дослідження на прикладі однієї родини проблем спадковості та середовища. Інше завдання — «дослідити всю Другу імперію, від державного перевороту до наших днів. Утілити в типах сучасне суспільство, злодіїв і героїв» — прямо вказує на бальзаківське трактування письменника як «секретаря суспільства».

20 романів ("Кар'єра Ругонів" (1871), "Здобич" (1871), "Чрево Парижа" (1873), "Завоювання Плассана" (1874), "Провина абата Муре" (1875), "Його високість Ежен Ругон" (1876), "Пастка" (1877), "Сторінка любові" (1878), "Нана" (1880), "Накип" (1882), "Дамське щастя" (1883), "Радість життя" (1884), "Жерміналь" (1885), "Творчість" (1886), "Земля" (1887), "Мрія" (1888), "Людина-звір" (1890), "Гроші" (1891), "Розгром" (1892), "Доктор Паскаль" (1893), у кожному з яких доля того або іншого члена сім'ї Ругон-Маккарів включається в широку картину життя французького суспільства другої половини XIX століття.

Своєрідним прологом до всієї епопеї став роман «Кар'єра Ругонів» (1871), що має ще «науковий» підзаголовок «Походження». У ньому йдеться про походження сім'ї Ругон-Маккарів і про народження II Імперії.

У романах «Здобич», «Черево Парижа» показано шлях до влади двох пройдисвітів та авантюристів на кшталт Арістіда Саккара чи Ежена Ругона, змальоване те живильне середовище, яке стане опорою для нового режиму — дрібна торгова буржуазія, котра вхопила свою частку здобичі від милостей імперії, всі ці «гладкі», самовдоволені міщани.

Уже в цих перших романах проступає одна з характерних рис стилю Золя — поєднання деталізованого опису з образом-символом, у якому концентрується головний зміст картини.

Роман «Пастка» був першим у творчості Золя розлогим полотном із народного життя. Роман зробив Золя скандально відомим. У романі йдеться про драму родини Купо, про її фізичну та моральну деградацію. Письменник ставить перед собою складне естетичне завдання: продемонструвати придатність для справжнього мистецтва будь-якого матеріалу, розширити відповідно до принципів натуралістичної естетики сферу художнього.

Золя особисто зазначав «філософський зв'язок», який існує між «Пасткою» і наступним його романом «Нана». Роблячи головною героїнею роману куртизанку Нана, посилюючи фізіологічний, сексуальний елемент у романі, Золя хотів показати «розклад, що йде знизу, пастку, якій панівні верстви дають можливість вільно поширюватись». Образ Нана повинен символізувати всю Другу імперію, її пишну зовнішність і розбещену сутність.

Одним із найкращих романів циклу «Руґон-Маккари», написаних на засадах експериментального методу, став роман «Жерміналь». Замислюючи свій роман як роман-дослідження, «експеримент», Золя хотів поставити героїв у граничну ситуацію злиднів, голоду, потреби в соціальній помсті та подивитися, чи не буде наслідком таких умов життя розгул кривавої стихії. Від початку Золя керується натуралістичною схемою: поведінку своїх героїв він схильний пояснювати в дусі дарвінівської теорії «природного добору» і боротьби біологічних видів. Сюжетну основу роману становить історія страйку на вугільній шахті. Написанню твору передувала значна підготовча робота. Народ стає у романі уособленням вічно відроджуваного життя. Золя бачить народ як стихійну силу і милується міццю цієї розбурханої стихії, але водночас і страхається її руйнівних наслідків.

Наступний роман про французьке селянство «Земля» викликав бурхливі протести літературної громадськості: декілька молодих письменників підписали «Маніфест» проти Золя. Образ темного і жорстокого у своєму прагненні до наживи французького селянина, наділеного якимсь патологічним почуттям власності, шокував буржуазну суспільність. У «Землі», дійсно, виявляється натуралістичне зацікавлення Золя фізіологічними основами людської психіки, наявна перебільшена увага до патологічного.

Роман «Гроші» — історія злету та падіння Арістіда Саккара та його «Всесвітнього банку». Золя продовжує розмірковувати над проблемами соціальної перебудови, порушеними ним у «Жерміналі». Аналізуючи значення і роль грошей у сучасному йому суспільстві, Золя вбачає в них як творчий, так і руйнівний первень. Будучи запорукою і рушійною силою соціального прогресу, гроші, воднораз, чинять згубний вплив на особистість, призводять до руйнування родинних уз, вбивають любов, отруюють мистецтво і свідомість людини.

Роман «Розгром» став логічним завершенням соціальної лінії «Ругон-Маккарів». Друга імперія впала, Франція зазнає поразки у війні, армію полишає бойовий дух, нація деморалізована. Свої надії на відродження Золя пов'язує з простими людьми, які зберегли здорове моральне почуття в атмосфері, здавалось би, розкладу. Таким персонажем стає в романі капрал Жан. Він ненавидить війну, але чесно виконує свій військовий обов'язок. У фіналі роману капрал Жан йде зі зруйнованого Парижа: він повертається у рідне село працювати на своєму полі. Тільки праця простих французів поверне Франції її минулу славу, сприятиме її відродженню.

Романом «Доктор Паскаль» завершується цикл «Руґон-Маккари». У романі Золя обґрунтовує свою концепцію спадковості.

У 90-х pp. Золя створив два цикли романів: «Три міста» — романи «Лурд», «Рим», «Париж» — і «Четвероєвангеліє», до якого увійшли романи «Плодючість», «Праця», «Істина» і «Справедливість». Це своєрідні романи-трактати, в центрі яких родина вчених і мислителів Фроманів. Золя написав ці твори для утвердження своїх соціальних утопій; він знову звертається до проблеми шляхів соціальних змін і намічає в романах різні варіанти суспільної перебудови.

Творчість Золя справила величезний вплив на розвиток натуралізму та реалізму в усьому світі. Золя започаткував у літературі філософську концептуальність і публіцистичність. Незаперечний вплив Золя на формування італійського веризму, як і на творчість Г. Гауптмана, Т. Манна, Дж. Голсуорсі, Е. Сінклера, Т. Драйзера, Ф. Норріса, Р. Мартена дю Гара, А. Барбюса, Л. Арагона. У своїй надгробній промові А. Франс назвав Золя «етапом у свідомості людства».