Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Особливості розвитку реалізму в літературі ХХ ст.

Багато видатних реалістів подарувало світові XX століття. Твори французів А. Франса та Р. Роллана, Ф. Моріака та Веркора, англійців Дж. Ґолсуорсі та Г. Веллса, Б. Шоу та Г. Ґріна, німецьких письменників Л. Фейхтвангера та братів Т. і Г. Маннів, Е. М. Ремарка та Г. Бьолля, американських митців Т. Драйзера та Е. Гемінгвея, В. Фолкнера та Дж. Стейнбека, росіян І. Буніна та О. Купріна, М. Булгакова і А. Платонова назавжди ввійшли до скарбниці світової літератури. Свій доробок у реалізм нашого століття внесли українські автори: С. Васильченко і О. Кобилянська, О. Гончар і П. Загребельний, О. Довженко і М. Стельмах, В. Винниченко і М. Хвильовий, В. Дрозд і Є. Гуцало.

Особливістю реалістичної літератури XX століття є її відкритість. Реалізм XX століття, на відміну від реалізму XIX століття, не протистоїть іншим літературним напрямам, а взаємодіє з ними. Як правило, в найкращих творах нинішнього сторіччя співіснують і взаємопроникають елементи реалізму й модернізму, так що буває досить важко провести чіткі межі між ними. Зокрема, «стовпи» модерністської літератури Франц Кафка й Марсель Пруст деякими дослідниками зараховуються до реалістів, а творчість Вільяма Фолкнера, Ернеста Гемінгвея, Томаса Манна, Миколи Куліша («традиційних» реалістів) розглядається подекуди як модерністська. Своєрідним «прикордонням» реалізму й модернізму є творчий доробок Г. Гессе та В. Набокова, Т. Вільямса та Е. Олбі, А. Мердок та В. Ґолдінґа, Б. Брехта та Ґ. Ґарсіа Маркеса. Реалісти XX століття охоче використовують модерністські прийоми (монтаж, «потік свідомості», асоціативність), широко користуються умовними засобами (гротеск, парабола, фантастика, алегорія) та вдаються до міфологічних образів (Т. Манн, Дж. Апдайк, М. Булгаков). Творча взаємодія реалістичних і «нереалістичних» елементів та форм — одна з головних ознак літературного розвитку XX століття.

Для реалізму XX в., на противагу модернізму, характерний життєстверджуючий пафос, віра в те, що «людина вистоїть» (У. Фолкнер), «чоловік один не може ні риса», що «людини не можна перемогти» (Э. Хемингуэй). При цьому часом важко, та й навряд чи доцільно, провести чітку «розділову лінію» між модернізмом і реалізмом. Реалізм XX ст. може бути ускладнений і модерністськими світовідчуваннями (як, наприклад, у деяких добутках У. Фолкнера, Т. Манна, Г. Гессе), так і натуралістичними елементами (у творчості Т. Драйзера, Дж. Стейнбека й ін.). Реалізму не чужо й використання багатьох характерних прийомів модернізму, наприклад потоку свідомості

Поділ модернізму й реалізму проходить точки зору вихідної філософської позиції, тобто концепції людини. Трохи схематизуючи складну проблему, можна сказати: слабкому, безпомічному, часом приреченому героєві модернізму протистоїть активний, здатний боротися герой реалістичної літератури. Прагненню модерністів до художнього обґрунтування якихось універсальних законів буття реалісти протиставляють принцип історизму, конкретного соціального аналізу. Багатство реалізму яскраво демонструє розмаїтість жанрових форм роману: соціального, політичного, філософського, інтелектуального, фантастичного, детективного, утопічного, романа-антиутопии, роману-епопеї. Чудовий внесок у збагачення жанру роману внесли Томас Манн, що використав «симфоничность» стилю, міф, іронію (в «Докторі Фаустусе»), Вільям Фолкнер, «, щоінтегрував» у своєму стилі символіку, потік свідомості, гротеск

Явищем світової значимості став американський роман межвоенного двадцятиліття, представлений Фолкнером, Хемингуэем, Фицджеральдом, Стейнбеком. Придбав популярність роман-антиутопия, що висміює тоталітарні держави і їхніх вождів («1984» Джордж Оруэлл). Б. Брехт доводив, що реалізм міняється із часом, що реалізм — не питання форми, що теж міняється, що для оволодіння дійсністю художник-реаліст вправі використати будь-які засоби. Щоб висвітити правду життя, мистецтво повинне показати, що воно не є життя, — ця теза Брехта протистояла багатовіковій традиції мистецтва, що інтерпретувалося в дусі «мимесиса». Брехт — новий, сучасний етап розвитку реалістичної драматургії відносно «нової драми» рубежу століть, що зруйнував ілюзію життя в театрі, ілюзію «четвертої стіни».

Заради головного завдання — навчити людей мислити, діяти з розумінням своєї відповідальності — Брехт оголив умовний характер мистецтва, створив «вільну драму», обґрунтував «відкритий реалізм». Модерністи атакували бальзаківську традицію з достатнім на те підставою — класичний досвід залишалася живим, харчував собою мистецтво XX в. Габриэль Гарсиа Маркес, ім’я якого ототожнюється аж ніяк не із традиційним реалізмом, на схилі XX в. назвав реалізм XIX в. гарантією правдивості. Томас Манн в 50-і роки говорив — зовсім справедливо, — що роман «був і продовжує залишатися «соціальним, соціально-критичним».