Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Французький реалістичний роман першої половини ХХ ст. Творчість Ф. Моріака.

У порівнянні із реалізмом ХІХ ст. — відчутне зміщення на проблемно-тематичному рівні, що зумовлено загальними процесами переосмислення, «перевороту» у сфері художнього мислення та свідомості.

Зв’язок із традицією:

- у французькій літературі, головно періоду натуралізму (Золя, Бальзак):

- наукова орієнтація в методі;

- прагнення до пізнання та освоєння соціальних процесів;

- звернення до документа.

- у російській літературі (Толстой, Достоєвський):

- глибина і тонкощі проникнення у внутрішній світ людини;

- уміння розкрити духовне і душевне багатство людини у співвідношенні із соціальними проблемами та філософсько-моральними колізіями часу.

Основні стильові константи реалізму ХХ ст.

(1) прагнення до концентрованості змісту та узагальненість форми

- зменшення описовості

- сюжет рідше моделює протяжність подій у часі і просторі

- «стиснення» подій

- симультанізм структури творів — співставлення різних пластів і сфер змісту

(2) напруженість у побудові творів

- наявність різнорідних пластів-нашарувань у структурі твору

- монтажність

- дво-, багатоплановість зображення: у різному ракурсі (серйозне-іронічне; «достовірне»- ґротескне-фантастичне)

- невласне пряма мова: голос автора переплітається з голосом героя, їхнє сприйняття дійсності зіштовхується

- «підтекст» — натяковість

(3) посилення авторської присутності (на відміну від «об’єктивності» літератури ХІХ ст.): у центрі твору не сюжет у його триванні у часі і просторі, а автор, його alter ego, до якого тягнуться усі нитки

(4) підвищення символічного або символізуючого елемента образно-художньої структури: не лише образ як такий, що існує, а і твір загалом стає образом, але багатоскладовим — твір стає мовби розгорнутою метафорою, що має всезагальний зміст.

МОРІАК

Народився у заможній родині в м. Бордо. Рано втратив батька. На суворе релігійне виховання хлопчика сильний вплив мала мати-католичка. 1906 р. приїжджає до м. Парижа, де вступає у школу істориків-архівістів. Залишає її і цілковито віддається літературі. Починає як поет; входив до групи християнських поетів. Під час І світової війни працював у Червоному Хресті, був на фронті.

Плідний період творчості письменника як прозаїка охоплює 20-30-і рр.

Твори: «Поцілунок для прокаженого» (1922), «Пустеля кохання» (1925), «Тереза Дескейру» (1927), «Клубок змій» (1932), «Таємниця Фронтенаків» (1933), «Кінець ночі» (1935), «Дорога в нікуди» (1939). Пізніше з’являються повісті «Мавпеня» (1951), «Ягня» (1954), роман «Старосвітський хлопчак» (1969) — вони залишаються найкращими у спадщині митця.

1952 р. Ф. Моріак здобуває Нобелівську премію.

У світоглядному плані прихильник релігійного філософа ХVІІ ст. Блеза Паскаля («людина без Бога — ніщо», «блаженство людини — з Богом»). Кредо Моріака були слова Паскаля: «Людина повинна знайти в самій собі красу, якої шукає зовні»; «Я вірю в Бога, баченого серцем... Церква — у нас самих». Письменникові імпонувала увага Паскаля до людських пристрастей, до кохання. Думкам філософа він надавав гуманістичного виміру. «Поринаючи в гущавину суперечливих людських пристрастей, щоб вивчити і створити на цій підставі їх значущі образи, письменник мусить триматися якоїсь провідної ідеї. Він повинен бути впевнений у своїй правоті, опиратися на «скелю непорушних принципів», якою є тільки Бог», — вважав письменник. Моріак — адепт принципу морального самовдосконалення на ґрунті християнства. Його мета — досягти цілковитої гармонії в аналізі інтимних почуттів індивіда і тих його сторін, що зв’язують людину з іншими людьми, зі суспільством, навколишнім світом.

Художня панорама письменника охоплює коло родинно-соціальних і релігійно-психологічних проблем провінційної буржуазії. У замкненому світі Моріакової прози родина — це арена дії всіх людських почуттів і конфліктів. Це освячене місце існуючого ладу, який є нездоланним. Сила письменника не стільки у констатації фактів, скільки у способі передачі моральних конфліктів внутрішнього життя героїв. У творчості переважають здебільшого похмурі теми, бентежні герої, жах перед світом насильства, бруду і зла. Зустрічаються хворобливо-розпачливі та безнадійні мотиви, ірреальні, екзальтовані сюжети, пароксизми пристрастей, істеричність маловиразної мови. Корені зла, які Моріак помічає у світі, вбачає у моральних пластах людини, у скаліченій людській природі. Основне драматичне питання письменника — чому люди залишаються глухі до голосу Євангелія. Любов у Моріака виступає доказом слабкості і самотності людини. Проблематика кохання слугує для зображення порожнечі, яка оточує людину, неможливості встановити справжній контакт з іншою людиною, неможливості здійснити свої ідеали та мрії, втримати швидкоплинне щастя і досягти душевної повноти, гармонії духа. Герой товрів Моріака — людина, приречена за самою своєю природою, безсильна перед своїми пристрастями, людина впала і грішна.

У жанровій формі звертається до ліричного роману, в якому, уникаючи оповіді про персонажів, описових, портретних, біографічних відступів, коментування їхніх учинків (бальзаківський зразок), веде до розуміння дійсності через ліричне бачення головного героя. Письменник схильний до використання епістолярних засобів викладу, до щоденників, нотаток, спогадів. Увага до внутрішнього монологу.

Зі «Щоденника» письменника: «Історичний контекст і соціальна позиція — це лише зовнішня маска, за якою приховується вічна людина зі своєю вічною проблемою. Якщо зняти маску, стає зрозумілим, що під нею живе та ж сама людська істота, однакова у всі часи: вона страждає, впадає у відчай, ревнує; вона здатна скоїти злочин і принести себе в жертву...».