Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Реалізм в англійській літературі першої половини ХХ ст. Творчість Дж. Ґолсворсі

Основні напрямки і специфіка літературного розвитку XX ст. відображаються в періодизації курсу: 1918-1945; 1945-1990.

Складністю, неоднозначністю і суперечливістю XX ст. заявив про себе як про особливу епоху в історії людства, породивши величезні надії і розчарування, грандіозність соціальних експериментів, зростання добробуту одних і зубожіння інших, великий прогрес науки і техніки. Поряд з цим століття продемонстрував тривожний занепад культури, розвиток страхітливих озброєнь, небезпека ядерної катастрофи, економічні кризи і безліч локальних конфліктів і воєн.

Перша і Друга світові війни, Жовтнева революція в Росії і крах СРСР (1991), що призвели до зміни політичної карти світу, стали головними віхами в історії світової культури. Породжений ними перегляд старих ("буржуазних") ідеалів викликав у свою чергу поширення уявлень про занепад західної цивілізації ("Занепад Європи" О. Шпенглера та ін), що зробило потужний вплив на розвиток соціокультурних ситуацій.

Названі причини призвели до поляризації позицій серед творчої інтелігенції, поширенню ряду взаємовиключних тенденцій у підході до перспектив світового розвитку і пов'язаними з ними варіантами розуміння завдань літератури і мистецтва.

У строкатій панорамі тенденцій у літературі переломною епохи заявило про себе і анархістське бунтарство, і проповідь руйнування старого мистецтва, заперечення старих ("буржуазних") моральних цінностей і художніх форм. Ці заклики в ряді випадків приводили до крайнього скептицизму, уявленню про світ як про царство абсурду, а художник слова бачився як хронікер і інтерпретатор абсурду.

Прискорення темпу життя людини і суспільства також впливала на художню словесність, приводячи до найрізноманітніших рішень. Посилення ролі масової культури створювало умови для комерціалізації мистецтва, пов'язаної з широким розповсюдженням аудіовізуальних засобів, споживацьки використовують літературу. Художню панораму століття формували два основних напрями - реалізм і модернізм.

З двох варіантів реалізму в зарубіжній літературі XX ст. продовжував побутувати традиційний реалізм. Для нього характерні відома з XIX ст. описовість, тяжіння до створення великих полотен суспільного життя, використання можливостей великої форми: епопеї, епічні цикли, "сімейні хроніки" ("Сага про Форсайтів" Дж. Голсуорсі, оповідання Ж. Ромена та ін). Від традиційного реалізму досить суттєво відрізняється реалізм XX ст. Він має справу з принципово іншою соціальною дійсністю, ніж реалізм попереднього століття, з іншим рівнем наукового осмислення світу і людини, враховує психоаналіз Фрейда З. та його послідовників, філософію екзистенціалізму, стикається з небаченим злетом віри в Людину і розчаруванням у просвітницької формулою гуманізму. Дійсність не може не впливати на реалістичний тип художнього мислення, не може не змінювати в реалізмі колишні стандарти і співвідношення описовості, наслідування і вимислу, індивідуалізації і типізації, критерії правди життя.

Реалізм XX ст. відмовився від копіювання та дзеркального повторення дійсності у формах самого життя. На зміну традиційним описовим формам прийшли аналітичне дослідження ("Доктор Фаустус" і "Чарівна гора" Т. Манна та ін), "ефект одивнення" (п'єси Б. Брехта), підтекст та іронія (Е. Хемінгуей та ін), гротеск, фантастичне і умовне моделювання (Булгаков М. та ін) - Реалізм творчо, продуктивно використовує і багато модерністські прийоми, зокрема "потік свідомості" (У. Фолкнер та ін). Збагачена палітра реалізму XX ст. використовує зображення об'єктивного через суб'єктивне, зникнення "всезнаючого" оповідача, використання прийому зміни точок зору, документацію і социологизацию (документ і псевдодокумент в структурі твору, свідома установка автора на соціологічний аналіз) і ін.

ГОЛСУОРСІ. Один із найяскравіших представників класичного реалізму ХХ ст. Він прагнув відтворити широку епічну форму англійського роману, повернути йому властивість документа епохи.

Після закінчення Оксфордського університету покинув здобутий у ньому фах адвоката і цілковито віддався літературі.

Перший твір — зб. оповідань «Під чотирма вітрами» (1897), написана під враженнями від подорожі навколо світу. Згодом вийшов друком роман «Вілла Рубейн» (1900), в якому вперше було порушено наскрізну у творчості письменника проблему мистецтва та його значення для життя суспільства. Мистецтво, на думку Дж. Голсуорсі, було життєтворною силою, здатною змінити суспільство; воно втілювало ідеї краси і добра. Краса, об’єднана з добром, становить моральну силу; у мистецтві втілено єдність етичного й естетичного начал.

Нова зб. оповідань «Людина з Девона» (1901) містила оповідання «Порятунок Форсайта» — це перший твір письменника, присвячений такому значущому для нього персонажеві. Пізніше вийде друком ще одне оповідання, присвячене Форсайтові — «Останнє літо Форсайтів» зі збірки оповідань «П’ять оповідань» (1918).

Романи «Острів фарисеїв» (1904), «Власник» (1906) і «Братство» (1909) об’єднує тема духовного та інтелектуального занепаду соціальної верхівки.

«Сага про Форсайтів» (1922) складається з трилогії «Власник» (1906), «У петлі» (1920) і «Винайм» (1921). Родина Форсайтів становить підвалини старого суспільства, яке поступово руйнується і відмирає, хоча і має міцні та давні корені. Продовження хроніки родини Форсайтів Голсуорсі творить у наступній трилогії «Сучасна комедія» (1929), яка об’єднує романи «Біла мавпа» (1924), «Срібна ложка» (1926) і «Лебедина пісня» (1928). Трилогія відображає роздуми письменника, його розгубленість, викликану усвідомленням розпаду минулих зв’язків, виникненням нових явищ, які його лякають. Зрада молодого покоління Форсайтів традиції і минулого свого роду стає провідною темою 2-ї трилогії.

Письменник дає психологічне окреслення образів Форсайтів у поєднанні з їхньою соціальною сутністю. Основний прийом характеристики форсайтизму — іронія. Окреслення характерів засновано на глибокому знанні автора внутрішніх пружин їхніх учинків. Проте персонажі глибоко індивідуалізовані. Відтворюючи думки своїх героїв, письменник застосовує прийом невласне прямої мови, тобто взаємопроникнення оповіді автора і мовлення, а також роздумів персонажів. Часто події розкриваються через сприйняття дійових осіб. Характерною рисою Голсуорсі є художній лаконізм. Композиція конструктивно струнка і точна, вона відповідає логіці розвитку основної теми. Роль природи, пейзажу емоційно забарвлена і подана у тісному зв’язку із внутрішнім світом персонажів. Критика письменника має етичний характер, він вірить у моральну силу мистецтва. Тема трагічної любові, нещасливого кохання є однією із визначальних для романного циклу.

Після завершення родинного циклу романів про Форсайтів Голсуорсі створює хроніку старовинного дворянського роду Черрелей: трилогія «Кінець частини» складається з романів «Дівчина-друг» (1931), «Квітуча пустеля» (1932), «Через ріку» (1933).

Інші романи Голсуорсі — «Патрицій» (1911), що порушує психологічну проблему жертовності кохання і політичної кар’єри, та «Чорна квітка» (1913), в якому любов набуває сили, яка цілковито оволодіває людиною.

Драматургія представлена п’єсами «Срібна коробка», «Правосуддя», «Боротьба», »Вікна», «Вигнанець». Оповідання були опубліковані у таких збірках: «Під чотирма вітрами» (1897), «Людина з Девона» (1901), «Коментар» (1908), «Караван» (1925), «На Форсайтівській біржі» (1930). Багато оповідань позначені дидактичним характером, деякі з них надмір сентиментальні. Загалом менш вартісні, ніж романи чи п’єси. Вони написані в імпресіоністичній манері; сюжети вибудовуються навколо вічних конфліктів між добром і злом, світлом і темрявою, які вирішуються через досягнення рівноваги та гармонії.

Загальний огляд розвитку драматургії в другій половині ХХ ст.

· Змінюється суспільна культурна атмосфера у світі.

· Пом'якшення клімату, бурхливий розвиток науки і техніки позначилися на всіх сферах життя і мистецтва.

· Важливою подією 60-х років став вихід людини в космос, що змусило світ замислитися над долею цивілізації.

· У. Еко назвав 60-і роки "пробудженням від важкого сну з кривавими картинами й сценами численних убивств".

· Духовне піднесення заступив трагізм загрози екологічної кризи та ядерної катастрофи.

· Найбільшою подією кінця XX ст. став крах соціалістичної системи, що привело до зміни географічних та економічних кордонів, пошуків нових засад співіснування різних держав

· Головний результат XX ст. - усвідомлення людством згубності насильства у всіх його проявах і взаємозалежності всіх на планеті.

· Посилюється загальна відчуженість, дійсність перетворюється "на механічний театр-маріонеток, де режисером виступила пані Машина" (А. Камю).

· Знеособлення людини, яка почуває себе "дуже незатишно у холодному Всесвіті"(У. Еко).

· У 50ті рр виникають нові течії, з’являються нові імена. Йдуть з життя видатні драматурги(Гергарт Гауптман, Моріс Метерлінк, Бернард Шоу, Юджин О’Ніл, Бертольт Брехт).

· Франція

· Інтелектуальна драма (Ануй, Кокто), у контексті якої розвивається екзистенційний театр (Камю, Сартр).

· Початок 50-х років — народний театр абсурду, виникнення якого пов’язують з паризькими прем’єрами п’єс Е. Йонеско «Голомоза співачка» і С. Беккета «Чекаючи на Годо».

· Англія

· Нова течія — «сердиті молоді люди»

· Група молодих драматургів: Джона Осборна («Озирнись у гніві»), Брендана Біена («Смертник»), Джона Ардена («Живіть як свині»), Кінгслі Еміс («Щасливчик Джим»), Джон Брейн («Місце наверху»).

Спільне:

· місце дії— англійська провінція,

· авторська інтонація — завжди особиста, іронічна, цинічна,

· прагнення до найповнішої вірогідності,

· герой — молода людина, яка здобула освіту і пробилася до нового середовища, ворожого для неї, розчарований своїм сірим буденним життям, незадоволений своєю роботою, роздратований інтересами та ідеалами інших людей, ненавидить істеблішмент.

· Німеччина

· з’являється так звана «документальна драма».

· прагнула осмислити недалеке минуле країни, проаналізувати коріння фашизму, умови виникнення психології конформізму та філософії людиноненависництва.

· п’єси «Намісник» Рольфа Хоххута (в ній показано, як фашисти проводили акції з ліквідації євреїв), «Справа Роберта Оппенгеймера» Хайнера Кіппхардта (обробка матеріалів допитів знаменитого американського фізика, діяльність якого пов’язана з розробкою атомної бомби), «Толлер» Танкреда Дорста (п’єса присвячена драматургові-експресіоністу Ернсту Толлеру, який 1918 року очолював Центральну раду баварських робітників).

· Найвизначніший - Петер Вайс, автор п’єс «Марат-Сад», «Дізнання», «Гельдерлін». Перша - у формі «театру в театрі»: пацієнти лікарні для душевнохворих розігрують історію вбивства діяча Великої Французької революції Марата. Антагоністом Марата у цій п’єсі, сенс якої обговорюють її учасники, є маркіз де Сад. Драма Вайса «Дізнання» створена на основі документів (судовий процес над колишніми охоронцями Освєнціма) і присвячена ув’язненим фашистського концтабору.

· «Театр абсурду» — представники не лише не створювали жодних маніфестів чи програмних творів, а й узагалі не спілкувалися один з одним.