Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Творчість Е. Йонеско

Французький письменник Ж.-Ж. Готьє: називав «не поетом, не письменником, не драматургом, а пустуном, містифікатором, базікалом і брехуном».

Батько його був румуном, мати — француженкою. Переїхали у Париж — не склалось, батько поверн у Румунію, все впало на плечі матері - стала для Йонеско прообразом людської самотності.

Дитинство закінчується в той момент, коли речі перестають бути дивними. Як тільки світ починає здаватися вам знайомим, як тільки ви звикаєте до власного існування, ви стали доросліша».

Разом із сестрою переїхав у Бухарест. Життя у столиці затьмарене постійними конфліктами з батьком — егоїстичною і деспотичною людиною, який постійно втручався у справи сина.

Перевага навчання у бухарестському ліцеї - знайомство з іншою політико-виховною системою, що забезпечила йому стійкий імунітет проти будь-якої ідеології: «У Франції мене навчали, що французька, яка була моєю рідною мовою, найкраща мова у світі, а французи — найхоробріші, вони завжди перемагали своїх ворогів. У Бухаресті я дізнався, що моя мова — румунська, що румуни завжди перемагали своїх ворогів. І тому виявилося, що не французи, а румуни найкращі. Велике щастя, що я не опинився через рік у Японії».

Вступив до Бухарестського університету, вивчав французьку словесність. Почав публікуватися. Збірник елегій (1931) написаний румунською мовою, був першим і останнім обнародуванням віршованих досвідів.

Виступив і як літературний критик - два есе, в одному відстоював значущість румунської літератури, а в іншому — дорікав їй за другорядність. Підсумок діяльності - книга статей(1934) під заголовком «Ні».

Казав, що любить працювати у друкарні під ритмічний гуркіт машини поряд з робітниками, бо не терпить самотності. І додав, що дуже любить життя, любить людей, але своєю творчістю наблизився до межі Мовчання.

Всі твори — складні і незрозумілі, насичені філософською проблематикою.

Поява «Голомозої співачки» стала новим періодом життя, заповненим професійною літературною працею.

Слідом вийшли: «Урок» (1950), «Стільці» (1951), «Жертви боргу» (1952), «Етюд для чотирьох» (поч. 50-х), «Безкорисливий убивця» (1957), «Носороги» (1959), «Повітряний пішохід» (1962), «Король умирає» (1962) та інші.

П'єса «Голомоза співачка» — гостра пародія на штучну мову, якою писали посібники для тих, хто вивчав іноземні мови, спричинила шок серед паризької публіки. Діалоги — обмін банальностями, фразами, позбавленими змісту. Те, що було приховане під поверхнею життя — спустошеність буденного існування, ізольованість, відчуженість людини у повсякденності, де існування перетворюється на механічне, автоматизоване, неосмислене, — нібито виводилося на поверхню самою абсурдністю мови, структури п'єси.

«Урок» (1951) — це сатира, кульмінаційний акт брутальності.

«Стільці» (1952) — трагічний фарс про пару людей похилого віку, яка чекала на візитерів, котрі ніколи не прийдуть. Зобразив ситуацію умирання, коли світ зникає. Пусті стільці — сценічна метафора. Вона поєднувала класичне екзистенційне Ніщо з відомим екзистенційним станом душі. Крім того, оскільки пусті стільці ніби заповнюються бажаними відвідувачами — це ще і метафора ілюзій, якими людина заповнювала пустоту буття, метафора життєвої пихи.

«Повітряний пішохід» головний герой — творець п'єс Беранже — вдень негадано злетів над землею. Гама відчуттів, що виникла під час цієї «повітряної» прогулянки, воскресила згадки про його власні «польоти». Це символічний момент, бо політ Беранже — символ того духовного підйому, в момент якого переродився світ, ставши ласкавим і світлим,відродив у Беранже дитину, відкривши у ньому єдність повноти і легкості.

«Жертви боргу» якийсь Шуберт здійснив незвичайну прогулянку — він проклав шлях і до вершини, і до безодні. Але і на дні провалля герой знайшов «чудо» — вогнеквітковий палац, оточений казковими квітами і каскадами потоків, які переливалися.

«Король умирає» - з власного досвіду, став «практичним курсом смерті». На початку твору король Беранже Перший, поставлений до відома про те, що у кінці п'єси він помре: «Я умру, когда захочу. Я король и решаю я». А в останній картині він, як зразковий учень, віддався смерті. Дві жінки: Марія і Маргарита. Перша — підтримувала його життя, друга - «перерізала пуповину»(фройдистський ерос і танатос)

Висміювалися цінності подружнього життя, конфлікти, що виникали між батьками й дітьми.

Численні премії, у 1971 році - член Французької академії.

30 п’єс + проза (збірка оповідань «Фотографія полковника» (1962), роман «Самотній»), щоденникові замітки «Весна 1939 року», есе, статті, виступи.

Індивідуально-стильові домінанти творчості Е. Йонеско:

✵ трагіфарсовість;

✵ фантасмагоричність;

✵ одночасність і перехресність двох і більше діалогів з об'єднанням їх у певних місцях в один метадіалог;

✵ його мистецтво гранично холодне і байдуже до людини;

✵ драматург стимулював активність глядачів лише на розгадування своїх головоломок, загадок, туманної метафоричності системи, яка передбачала множинність тлумачень;

✵ абсурдні ситуації як спосіб організації художнього матеріалу;

✵ відсутність персонажів із правдоподібною психологією поведінки;

✵ невизначеність, безликість місця дії творів, порушення часової послідовності;

✵ використання прийому одночасного розгортання двох, трьох і більше діалогів, абсолютно далеких за темою розмови, що збігалися у певних місцях;

✵ важливі проблеми — кохання, смерть, здивованість, марення;

✵ прагнув повністю позбавити своїх «героїв» будь-якого натяку на власну психологію, зробити їх взаємозамінними, персонажами без характерів, маріонетками, моделями, «архітипами дрібної буржуазії»;

✵ герої — це конформісти, що існували за всіх умов, у будь-які часи, за будь-якої влади. Вони рухалися, мислили і відчували гуртом.

«Носороги».

У суспільстві XX століття розроблені цілі механізми впливу на людську свідомість з метою керувати людством, маніпулювати ним, перетворювати людей на слухняних ляльок. Колективізм розчиняв особистість у стихії безособового, убивав індивідуальність, а, значить, і людину. Пройнята критикою деіндивідуалізації, автоматизму, конформізму, міщанства і водночас глибоким болем за людину та її внутрішній світ.

Поштовх до написання - враження французької письменості Дені де Ружмона, які той виніс із демонстрації нацистів на чолі з Гітлером у Нюрнберзі 1936 року — у людей істерика при виступах Гітлера.

Дві головні тематико-сюжетні лінії п'єси — розвиток колективної істерії (у драмі — епідемії «оносороження») і ірраціональний опір одинака масовому психозу (у драмі він втілився в образі Беранже).

+ епізод із життя самого автора, свідка масової істерії на міському стадіоні під час виступу Гітлера і ледве сам не піддався їй.

«Носороги» — твір, передусім, антифашистський, антинацистський, іменує трагіфарсом.

Основний засіб — трагікомічний гротеск, що водночас підкреслив сенс страшного явища й оголив комічно абсурдну рису (перетворення людей на носорогів).

Три дії:

І - Європа, французька провінція, де «навіть немає зоопарку». Одного разу почали відбуватися незрозумілі жахливі метаморфози: люди перетворилися на носорогів, товстошкурих, байдужих, самовпевнених, агресивних. Спочатку помітна стурбованість декого з жителів. Як завжди, першими занепокоїлися журналісти. Люди, ховаючись від неприємностей, не думали над тим, як запобігти лиху, а вели дискусії щодо виду носорога — африканський він чи азіатський.

ІІ - Ускладнення: з'явилася загроза масового оносороження, носорогами стали деякі із співробітників Беранже, а потім докладно, майже «реалістично», було змальовано перетворення друга Жана.

ІІІ - апогей: всі, хто оточував Беранже, стали носорогами, рев носорогів звучить по радіо, їхні зображення з'явилися на картинах. Кульмінація + фінал: абсурд став нормою, норма — абсурдом. Всі стали носорогами, і лише одна людина залишилася такою, якою була. І вона не мала наміру змінювати своїх поглядів, зраджувати саму себе. І саме цей її вибір вніс у хаос певний порядок: абсурд залишився абсурдом, норма — нормою. Беранже зберіг свою людську сутність, отже, ствердив здатність людини протистояти злу, в даному разі— омасовленню. Нехай він навіть залишився один, але світовий порядок збережено.

У творі крізь видимий абсурд просвічуються приховані філософські проблеми:

✵ сенсу буття (зберегти у собі людину, не зрадити людяності та власну індивідуальність);

✵ здатності людини протистояти злу (в даному разі омасовленню);

✵ причини оносороження людей (за власним переконанням, «заразився», втягнули силоміць);

✵ людської схильності ховатися від неприємних очевидностей (носороги — це «міф», «містифікація», «ілюзія»).

Джерело - Кафка

Акцентував увагу на внутрішньому світі особистості. Зобразивши перетворення Жана, драматург за допомогою «оносорожених» гасел відтворив динаміку росту внутрішнього чудовиська і його наступного торжества над цивілізованою й гуманною частиною особистості — культ первісної енергії, красу сили, необхідність змести моральні бар'єри і відновити замість них «закони джунглів».

Кан — сноб, який беззастережно схилявся перед модою, манерами, смаками.

Ботар — скептик, зручна опзиція — нічим не паришся.

Дудар — антагоніст Ботара. намагався зрозуміти логіку явищ, теоретизувати їх.

Пані Беф — прояв сліпої віри у того, кого люблять.

Логік — демагог у первісному, оголеному вигляді. Його вислів «Усі коти смертні. Сократ смертний» — є формулою будь-якої демагогії.

Ті чи інші враження на побутовому рівні, нерозділене кохання, дуже часто впливають на рішення людини щось змінити у своєму житті.

Беранже мав ясний розум, не захаращений схоластикою, відірваною від реальності, не боявся міркувати і висловлювати власні думки.

«"Носороги"— антифашистська п'єса, але це ще й п 'єса, спрямована проти тих епідемій, що "вдягаються в одяг" різних ідей, не стаючи при цьому менш небезпечними епідемічними захворюваннями».