Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Розвиток швейцарського театру і драми в другій половині ХХ ст.

Фрідріх Дюрренматт — класик швейцарсткої літератури, один з найвідоміших драматургів XX століття.

Народився у сім'ї священика, яка вела зразковий протестантський спосіб життя.

Згадував, яким звичним явищем його дитинства була смерть: в церкві завжди когось ховали, а діти, як всюди по селах, із цікавістю бігали дивитись. Також вони спостерігали, як забивали худобу.

Відвідував початкову школу в провінції, згодом гімназію у Берні, продовжив освіту в Бернському і Цюрихському університеті, де вивчав літературу, філософію, природничі науки. Захоплювався і малюванням(друге покликання).

Проходив військову службу. Там почав писати свої перші твори — оповідання, в яких визначалися найважливіші філософсько-літературні орієнтири його подальшої творчості.

Провідні теми творчості:

✵ взаємини судді й звинуваченого;

✵ жертви й ката;

✵ справедливості й насильства;

✵ різноманітні бунти і спроби анатомування зла тощо.

Рання творчість - народилась із відчаю та протесту проти війни, яка зруйнувала світ письменника, де панували релігія, патріотизм, політика, свої принципи. Не був учасником Великої Вітчизняної війни, але бачив власними очима зло, яке причинили нацисти.

Деякий час працював художником-графіком. Результати цього заняття не поступалися своїм професіоналізмом письменництву.

Почав писати під час успіху драматургії «інтелектуального спрямування» (п'єси Ж. П. Сарта, А. Камю, Ж. Ануя, Б. Брехта.) На противагу їй виникла вільна проза Ф. Дюрренматга.

Не раз писав про свою пристрасть до гри, про відсутність чітко сформульованого в той час замислу. Друга особливість творчості — він не відтворював у своїх творах дійсності Швейцарії.

Захоплювався астрономією. В його оселі, будова якої нагадувала лабіринт, був телескоп, зібраний за ескізом самого драматурга. Під зоряним небосхилом часто розгорталася дія в його п'єсах: Чумацький Шлях - декорація у «Портреті планети», у перспективу Всесвіту були вмонтовані події у драмі «Янгол приходить у Вавілон».

У середині 50-х років, майже одночасно з роботою над повістями «Аварія» та «Грек шукає грекиню», працював над двома задумами: повістю «Місячне затемнення», та п'єсою «Візит старої дами».

Називав «Візит старої дами» трагікомедією. У ній сатирично зображені буржуазні погляди. Використовуючи прийоми гротеску і пародії, показав глибоке падіння моралі, звірячу жорстокість капіталістичного суспільства.

Як і Б. Брехт, стверджував, що драматичні твори повинні пробуджувати глядача, який вимушений дати критичну оцінку скоєному не тільки на сцені, але і в житті. Драматург не вірить у переобладнання, оновлення світу. Звідси і песимізм у його творчості.

У книзі «Театральні проблеми» стверджував, що комедія є єдиним видом драматичних творів, за допомогою яких можна розкрити трагізм становища людей в сучасному буржуазному суспільстві.

Перша зріла драма «Ромул Великий», написана через три роки після закінчення Другої світової війни, стала своєрідним відгуком на її уроки. Дія концентрувалася навколо падіння Риму під тиском німецьких орд. Це сприймалося сучасниками і як модель катастрофи, у котру була втягнена «германцями XX століття» Повчальна «історія питання»: щодо претензій третього рейху на світове панування, і як паралель до сучасних варварів - час так і не виточив із живодерів людей.

П'єса «Фізики» (1961).

Це гротеск, вона не є абсурдною, вона — парадоксальна.

Головний герой Мебіус — найвидатніший фізик свого часу, боячись, щоб його відкриття не були використані проти людства, прикидався божевільним. За ним полюють розвідки, довкола нього відбуваються вбивства. Він і сам, щоб зберегти свою таємницю, вбиває кохану жінку, яка також його кохала. Та все було марним. Відкриттями Мебіуса заволоділа Матильда фон Цанд, директриса психіатричної клініки, єдина в п'єсі справжня божевільна, котра готова знищити земну кулю. Це і є «найгірший із можливих варіантів», щоб за ним простежити, письменник сконструював авантюрний сюжет.

Комедія у прозі «Грек шукає грекиню» (1955).

Протистоять одна одній дві сили. Герой — грек Архілохос — працює службовцем машинобудівного концерну, бідний, в 45 років не тільки не п'є, не курить, не знає жінок, а й створив свою ієрархію абсолютно порядних особистостей, портрети яких розвішані у нього в кімнаті. На першому місці в цій системі — глава держави, наступний — президент фірми, потім священик та інші. Наслухавшись чужих порад, вирішив одружитися, дав у газету об'яву «Грек шукає грекиню». З'явилася та, яку він шукав. Але чим вона займалася — це залишилося загадкою для героя.

Був визнаним майстром детективного жанру - романи: «Правосуддя» (1985), «Суддя та його кат» (1950), повість «Обіцянка» (1958). Дещо порушив особливості цього жанру.

1. Змінив непотрібність, навіть недопустимість емоцій в сюжеті.

2. Злочинець мав бути викритий — на цьому трималася зацікавленість логічним завданням і на цьому стояв світ романіста: вади суспільства покарані і доброчесність торжествує.

3. Детективну історію розповідав або всезнаючий автор, або герой, що вів слідство.

Всі п'єси спочатку виконувалися на сценах, а тоді друкувалися. Перший том його п'єс «Комедії том І» вийшов у 1957 році,ввійшли п'єси: «Ромул Великий», «Шлюб пана Міссісіпі», «Ангел приходить у Вавілон», «Візит старої дами».

Наступний збірник «Комедії том II» через 7 років: «Писання глаголиць», «Сліпий», «Франк V», «Фізики», «Геркулес і Авгієві стайні».

Доробок: 30 томів + за останні десять років життя підготував ще 10 книг.

Писав книгу про Горбачова, збирався видати окремими виданнями свої численні доповіді, працював над книгами про царя Мідаса, який володів здатністю перетворювати все в золото, коли торкався і цим самим прирік себе на голодну смерть. Мріяв видати третій том дивовижних цікавих записок (два перших - «Лабіринт», «Будування вежі»).

Удостоєний Мольєрівської і Шиллерівської літературних премій.

За П’єсу «Візит старої дами» отримав Мольєрівську премію.

Сюжет: Найбагатша жінка світу (Клер Цаханасян)опинилася в рідному, збіднілому містечку.

Події відбуваються в наші дні, але час чітко не визначено, в «забутому Богом і людьми» містечку Гюлен (швейц = гній) середньої Європи. Ця жінка колись мала тут нещасне кохання до Альфреда Ілла, він не взяв її до шлюбу, тож вона опинилася на розпусній дорозі. Через рік, в дитячому притулку, померла її донька Женив'єва. Через сорок років знову приїжджає в Гюлен, але тепер вона вдова-мільярдерша. Дозволяє собі міняти чоловіків, єдине бажання — це вбивство за мільярд доларів жителя Гюлена, колишнього її кривдника Альфреда Ілла, який колись поглумився над нею.

Твір повний парадоксів. Стислістю вислову парадокс наближається до афоризму, а грою слів нагадує каламбур.

У «Візиті старої дами» зустрічаємо такі ситуативні парадокси:

бідність жителів міста і багатство Клер; кохання Клер до Ілла і бажання його вбити; життя Ілла і наявність труни при житті людини; вигнання Клер в молодості і зустріч в старості; учитель — представник духовності — пропонує Іллу самогубство; підтримка сім'ї і байдуже ставлення до батька і чоловіка.

Вона постає тим, чим себе й називає — чудовиськом, якому забаглося смерті. Але саме через це бажання зміцнюється стебло людяності у серці Ілла, відчуває провину.

Гюленці підтримують Ілла, шоб той забрав у Клер її гроші для розбудови містаю. Час стає засобом перевірки усталеності моральних переконань громади. І ця перевірка красномовно свідчить, що гуманізм, який видавався мешканцями Гюллена за чітку життєву позицію, насправді був лише красивою позою. По-друге, і в самій свідомості гюленців є те, що підштовхує цих ні злих, ні добрих від природи людей до зради свого ближнього. Автор навмисне створює гротескні контрасти між високоморальним життям, яким хизуються гюленці, та їхньою реальною безпринципністю. Гюленці безповоротно прямують до того, щоб пожертвувати заради «суспільного блага» одним із своїх громадян.

Автор наголошує на їхній пересічності і зізнається, що може вчинив би так само. Спочатку мешканці не проти, щоб догодити «старій дамі», але вбивство їх і шокує, і ображає. Проте погоджуються на злочин вони також «природним чином». З одного боку, легко «ведуться» на мільярд, а з другого — вони слабохарактерні та наївні, а тому сподіваюся, що все якось влаштується і обернеться на краще: мільярд потрапить до міської казни, а до справжнього вбивства у цивілізованій Європі XX століття, мовляв, не дійде.

В забутому Гюлені, де суспільне та приватне майно давно закладене за борги, де багато років не працює єдиний завод, а мимо вокзалу, не зупиняючись, проходять потяги, враз починає змінюватись життя. На одному із жителів з'явились нові жовті черевики — їхній колір символізує зраду, яка готується, це колір гною, низькості.

З кожним днем гюленці падають нижче і нижче. Глибину їхнього падіння засвідчує зібрання громади, на якому Іллу виноситься смертельний вирок. Учитель, як представник духовності, повинен пояснити всім мешканцям їхню помилку, але він цього не робить, бо влився в когорту таких самих жуків, які чекають на смерть, щоб поживитися. Він говорить: «Я скажу вам одну річ, Альфред Ілл, дуже важливу річ. Вас уб'ють. Я знаю це із самого початку, і ви також знаєте про це давно, хоча ні одна людина в Гюлені не хоче цьому вірити. Дуже велика спокуса. Але я знаю і ще більше. Я і сам прикладу до цього свою руку...». Суд відбувається під цинічним прикриттям шляхетних гасел, що проголошують перемогу гуманізму, служіння правосуддю, вірність великим ідеалам європейської цивілізації. Гюленці особисті вигоди ставлять вище за моральні принципи.

Невблаганна послідовність Клер Цаханасян підкреслюється деталлю інтер'єра — труною для Ілла, яка символізує перерву дійсності, тривале завмирання. Саме труна супроводжує мільярдерку на в'їзді до Гюлена і на виїзді з нього. У подібній «закам'янілості» упізнаються також і симптоми духовного паралічу, що понівечив особистість героїні.

Оточення мільярдерші організоване за законами чіткої симетрії. Двоє сліпих — Кобі і Лобі, двоє здорованів, які «жують гумку» — Робі і Тобі, які носять її паланкін, і на закінчення ще одна пара — Мобі і Бобі — черговий чоловік і ключник.

У п'єсі перетинаються три лінії:

✵ кримінальна (вбивство крамаря Альфреда Ілла, лжесвідчення і підкуп судді);

✵ любовно-психологічна (кохання Клер Цаханасян, яке вона не може забути);

✵ соціально-кримінальна.

Наступним елементом у п'єсі є використання гротескних ситуацій.

Ознаки гротеску у «Візиті старої дами»:

✵ фантастична основа (у Гюлен повертається вдова-мільярдерша Клер Цахана-сян, яка за мільярд доларів хоче вбити свого кривдника і колишнього коханця — Альфреда Ілла);

✵ дії героїв позбавлені логіки і здорового глузду;

✵ порушені художні і літературні норми;

✵ драматург поєднує поетичну мову з вульгарною.

«Візит старої дами»— зла п'єса, саме тому трактувати її слід якнайгуманніше. І персонажі повинні викликати не гнів, а сум».

У п'єсах «Візит старої дами» (1956), а згодом у «комедії з музикою» «Франк V. Опера приватної особи» (1959) продовжив бальзаківську тему влади грошей у суспільстві, дійшов висновку, що його невід'ємною і рушійною силою є гроші.

Гюлленці «адаптують» моральні принципи до вимог особистої вигоди.

Гроші мають велику силу, яка знищує в людині все високе, навіть змінює мову. Це простежується у фіналі п'єси, коли всі жителі висловлюються «піднесеною мовою», такою мовою люди не говорять у повсякденному житті.

Дюрренматт хотів показати людей слабкими істотами, які не змогли встояти перед грошима. Світ XX століття купувався, і тільки та людина могла втриматись на плаву життєвих перипетій, яка мала владу і гроші. Навіть такі безцінні поняття, як совість, любов, гідність, правда не знаходили у п'єсі свого справжнього призначення.

Макс Фріш

У драматургії XIX ст. стають популярними екзистенціалістські ідеї, дуже близькі за духом М. Фрішу, бо він зображує дійсність через призму песимізму. Фріш досліджує наслідки вибору у житті героїв. Безвихідь, постійне передчуття краху, відмежованість від реального світу — ці риси були характерні його героям.

Був глибоко вражений драмою Ф. Шиллера «Розбійники» - ці враження надихнули 16-літнього юнака на перші драматичні спроби.

1930 p. - вступає на факультет германістики Цюрихського університету, не знаходить нічого путнього в лекціях професорів. Звідси самотність і невдоволеність від даремно втраченого часу.

1932 року - раптова смерть батька. Працює репортером: брався за звіти про події політичного і світського життя, про спортивні змагання і погоду.

1934 - написав свій перший роман «Юрг Рейнгарг». Однак сумнівався у якості свєї творчості — одного дня спалив всі рукописи.

1939 р. - знову взявся за перо, коли був мобілізований для охорони кордонів Швейцарії. Того ж року захистив диплом архітектора, трохи ніяковів перед молодшими за нього однокурсниками.

Наступні 15 років — роки успіху на царині архітектури і літератури: будівництво будинку для брата за першим власним проектом, перемога у престижному конкурсі проектів басейну для п'яти тисяч чоловік, відкриття власного бюро.

У художніх творах уникав однозначних і усталених оцінок, тому замість традиційних розв'язок сценічної дії — відкриті фінали. Усе піддавав сумніву.

1944 - його роман «Важкі люди» потрапив до рук завідувача літературною частиною цюрихського драматичного театру Курта Гіршфельда, запропонував Фрішу написати для його театру якусь п'єсу. — поява драми «Санта-Крус», молодий автор врешті віднайшов «власну» тему, «власну» поетику.

Пізніше зявились - «Китайська стіна», «Дон Жуан, або любов до геометрії»

Драма, за Фрішем, є моделлю буття, вона багато що приховує. Звідси — пошук інших форм — виникає повість «Він, або подорож до Пекіна», яка схожа на перелицьований прозою «Санта-Крус». Не дуже вдала.

Занурюється у прозу, чудовими зразками якої стали романи «Гемо Фабер», «Назву себе Гантенбайн», повість «Людина з'являється за епохи голоцена» та ін.

1975 p. - виходить друком автобіографічна повість «Монток», Фріш розчарувався в літературі. «Мене... лякає відкриття: я замовчав власне життя, — напише він. — Я обслуговував історіями якусь громадськість. В цих історіях — я знаю — я оголювався до невпізнання... Неправильно навіть те, що я завше описував лише самого себе. Я себе тільки зраджував».

Його твори відзначені численними літературними преміями. Його обрано почесним доктором кількох університетів Європи і США. Про М. Фріша знімали фільми, його твори широко перекладалися багатьма мовами і видавалися.

Проблема людини, яка втратила себе, або ж поривається стати іншою є центральною в п'єсах драматурга: «Я часто думаю: що якби розпочати життя заново, до того ж свідомо? Тоді кожен із нас, я думаю, намагався б перш за все не повторювати самого себе...».

Санта Крус

«Санта Крус» — це назва чужого, ймовірно, іспанського порту, проте не варто шукати його на карті, якщо взагалі можливо його відшукати...». Санта Крус — недосяжний рай героїв п'єси, яких реальні дива — Мадагаскар, Ява, Куба, Гавайї — не хвилюють так, як могли б хвилювати вченого-географа. Недосяжні фізично, вони доступні їхньому внутрішньому зору — будь-де і будь-коли.

Фріш назвав свою п'єсу «романсом» — ніби лише історією про кохання, але це комедія про двох диваків і в той же час сумна оповідь про самотність людини, недосяжність щастя. Тема осмислення героєм власної біографії стає центральною в п'єсі. Драматург детально змальовує картину внутрішньої душевної втоми героїв, які давно відмовилися від повноцінного життя й поховалися у своїх закутках — в «замку» і в «піратстві».

Складається з 5 актів. В центрі — любовний трикутник. Колись, 17 років тому, морський пірат Пелегрін викрав чужу наречену Ельвіру, в яку був закоханий.

Він натішився дівчиною однієї безлюдної ночі, а потім покинув, бо більше його приваблювала морська широчінь та казковий острів Санта Крус. Ельвіра закохалася в Пелегріна, і через це кохання розірвала заручини, не в захваті від мандрівного життя, мріє про тихий родинний затишок. Тому і повертається до колишнього, котрий хотів разом з Пелегріном тікати від своїх прикрощів у морські мандри. Та будучи аристократом залишився з Ельвірою і взяв на себе відповідальність за неї — жінку, яку любив сильніше за море.В їхньому замку панують порядок і затишок, але обидва втратили повноту життя. Пелегрін теж нещасливий. Через довгі 17 років він приїжджає до замку Ельвіри та Ротмістра, приречений хворобою на смерть, мріє пізнати мирного сімейного життя.

Два чоловіки і жінка знову вибирають той самий шлях, який ними був вибраний ще 17 років назад. «Бо ніхто не здатен жити іншим життям, ніж те, яким він живе...».

Укінці п'єси кожен усвідомлює й приймає власну долю як хрест, «святий хрест» (саме так перекладається назва порту Санта-Крус) дивного людського життя.

П’єса побудована на двох психологічних типах: «аристократа» і «пірата».

Кохання для героїв п'єси — це шалена пристрасть, рушійна сила життя, причина особистих трагедій кожного із трьох дійових осіб.

«Санта-Крус» — своєрідний зразок полеміки із сюжетно-моральними засадами класицизму: основне гасло класицизму «Обов'язок — понад усе» замінено «Егоїзм — понад усе».

«Санта-Крус» закінчується торжеством хаотичних начал: в природі (сніг, що переростає у справжню катаклізму), і в людських почуттях — така сама безупинна віхола катаклізм, нездійсненних бажань.