Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Втілення принципів побудови постмодерністського твору в оповіданнях Х. Л. Борхеса

Хорхе Луїс Борхес — визначний аргентинський письменник, літературна слава якого вийшла далеко за межі латиноамериканського регіону і стала загальносвітовим надбанням. Цикл «Міфологія передмістя» прийнято вважати проявом націоналістичного струменя. Поет з любов’ю змалював старі квартали Буенос-Айреса, патріархальні звичаї, місцеві легенди. Він писав про гаучо — вільних скотарів і солдатів, нащадків вихідців з Європи, які змішалися з місцевим населенням та забули про своє коріння. Борхес шукав екстремальні ситуації, коли людина «назавжди дізнається, хто вона». Нині Х. Л. Борхес — чи не найцитованіший автор у постмодерністів. Предтечею цілого літературного напряму — постмодернізму стало одне з найкращих оповідань письменника — оповідання-інтерпретація «П’єр Менар, автор «Дон Кіхота»» (1938). У цьому творі митець подав новаторську і парадоксальну інтерпретацію класичного літературного твору вустами вигаданого персонажа. У цьому проявилося його іронічне ставлення до культури, книг, читачів, але найголовніше — самоіронія, яку він блискуче реалізував у формі парадоксу. Навколо цього парадоксу і побудована вся оповідь. Головний герой оповідання — вигаданий письменник П’єр Менар — намагався написати художній твір «Дон Кіхот», у якому хотів переосмислити деякі глави однойменного роману М. Сервантеса. Головне для героя — залишитися самим собою і через власне світовідчуття прийти до «Дон Кіхота». Оповідання «П’єр Менар, автор «Дон Кіхота»» можна прочитати як цікаву фантастичну історію, але тут відчутний глибинний метафоричний плин, де метафорою-символом стала книга — символом реального життя, яке ще доведеться прочитати. Для Борхеса цінність являла книга, а не автор, який її написав, бо саме в ній зберігаються всі загальнолюдські цінності, що звуться простим словом «культура». У постмодерністському контексті твір Борхеса стверджував: усе, що можна було написати, вже написано, тематичний простір літератури вичерпаний. Книг так багато, що писати нові просто нема можливості і навіть сенсу, а тому слід давати друге життя оновленим класичним творам. Одним із найбільш загадкових творів письменника стала новела «Книга піску» (1975). У ній автор розповів про книгу, яка не мала ні початку, ні кінця. До героя-Бібліофіла прийшов продавець Біблії і запропонував незвичний товар: Книжку, число сторінок у якій безкінечне. Не можна двічі відкрити одну і ту ж саму сторінку, побачити одну і ту ж ілюстрацію. У книзі не було першої і останньої сторінок. Листки «текли», ніби пісок; Книжка ніби безчестила і заперечувала дійсність. Герой не міг розлучитися з нею ні вдень, ні вночі. Він став заручником Книги, відмовився від спілкування з друзями, від суспільства, прирікши тим самим себе на самотність і повне відчуження. Немає жодних сумнівів, що герой Х. Л. Борхеса — це сам письменник, більша частина життя якого пройшла серед книг. Він — пишучий бібліотекар, письмовий стіл якого був поряд з цілими рядами книжкових шаф, — і сам гостро відчував свою залежність як письменника від уже виданого. Книги давили на нього, змушуючи чуже слово не асимілювати і не дисоціювати, а зберігати в натуральній своєрідності. Вплив Борхеса на літературу ХХ ст. був особливим. Він ніби відчував і передбачав свою участь у народженні нового талановитого покоління письменників, які викликали справжній розквіт літератури Латинської Америки в ІІ половині ХХ ст.