Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Образна система роману Г. Гарсіа Маркеса «Сто років Самотності»

«Сто років самотності» — це книга, у якій на прикладі шести поколінь родини Буендіа зображено історію Латинської Америки, а також історію цивілізації загалом. Здається, цілий світ набирає образу села Макондо. На прикладі цього поселення й родини Буендіа автор досліджує еволюцію свідомості людини. Це історія від створення світу через освоєння земель першопоселенцями, парадоксальність історичних контактів із Європою, через добу громадянських війн та низку любовних історій веде до вимирання роду Буендіа через головну хворобу, властиву їм від початку, — самотність. Імена багатьох членів родини символічні: патріарх-засновник Хосе Аркадіо — представляє добу патріархальної Аркадії. Його нащадок Ауреліано Буендіа (полковник) має в корені імені частину, що означає золото (аиаші), він — дитя доби первісного накопичення капіталу. А останній у цьому роді, Ауреліано Бабілонья (співзвучне з Вавилоном, що впав під тягарем власних гріхів), й поготів повертає читача до первісного хаосу. Історія постає у романі як замкнене коло, хоч ім'я родини теж досить символічне: Буендіа — це «добрий день» іспанською, а його історія покликана розірвати коло історичної самотності латиноамериканської культури. Цікавою є побудова системи образів. Усього в родині двадцять два родичі у різних поколіннях, чиї імена, варіюючись, повторюються. Навіщо? Це свідчить про відмову від об'ємної індивідуальної характеристики, бо не в індивідуальностях справа. Ці образи значною мірою умовні. Це виявляє згорток, що з'являється у кінці й показує умовність зображеного, адже історія Буендіа, як виявилося, не відбувається насправді, а лише в уяві останнього представника роду Буендіа, що читає чудернацькі письмена чаклуна — цигана Мелькіадеса. Роман міг носити й іншу назву — без слова «самотність». Але важко назвати іншу тему, яка б настільки міцно притягувала увагу письменника і пронизувала всю його творчість. Тема самотності схожа на музичний мотив, що постійно повторюється в безкінечній симфонії його творів. Однак лише в романі «Сто років самотності» ця тема стає центральною і, немов би розбившись на тисячі уламків, надає кожному з персонажів своє, не схоже на інших, але таке ж самотнє обличчя. Життєвий цикл, відведений родині Буендіа, неухильно наближається до свого завершення, відповідно до того як приходить у запустіння їх Дім. Він приходить до руйнації, незважаючи на всі титанічні й безуспішні зусилля старіючої Урсули протистояти цьому процесу, невмолимому підсумку, що поставить в історії родини кінцеву крапку. У цьому Домі не вистачало тепла, не вистачало його по суті й Урсулі, і всі його численні мешканці дійсно лише перебували в ньому, а не жили. Цікаво, що уже в перших оповіданнях Гарсіа Маркеса присутня ця тема — тема проклятого дому і приреченості сім’ї, що не здатна зупинити біг часу. Головною ідеєю роману, як вважає сам письменник, є утвердження солідарності — єдиної альтернативи самотності. Відсутність солідарності у Буендіа автор пов’язує з їх нездатністю на духовну любов.