Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Система образів роману П. Зюскінда «Запахи»

У 1985 р. П. Зюскінд, до цього маловідомий німецький автор, видав у Цюриху роман «Запахи. Історія одного вбивці». Книга мала грандіозний успіх. Здавалося, що за дивний різновид мистецтва — парфумерія: царина, де витвір за лічені години розвалюється на ефемерні атомарні залишки, а майстер, який виготовляє парфуми, приречений усе життя комбінувати для чиїхось пахов шедеври. У центрі цього роману — в повному розумінні маргінальна постать — парфумер Жан-Батіст Гренуй. Про нього можна сказати, що це була «людина без властивостей», повз яку проходять ідеї співчуття, щастя, Бога, страху смерті тощо, не «затьмарюючи» його сприйняття чарівливої або страхітливої матеріальності світу. У своєму житті герой керується лише імпульсами, що підказують йому власне феноменальні нюхові здібності. Саме вони є для Гренуя єдиним і найнадійнішим провідником у світі людей. Жан-Батіст Гренуй з перших рядків роману проголошений генієм — поруч із Маркізом де Садом, Сен-Жюстом, Бонапартом та іншими видатними людьми Франції часів Просвітництва. Читач мусить прийняти авторські правила гри і беззастережно повірити в це: достовірні підтвердження геніальності цієї вигаданої, аж до моторошності фізичної, постаті — найбільшого парфумера всіх часів і народів, людини, обдарованої можливостями виняткової влади над іншими людьми, котра повністю, завдяки цілеспрямованим каторжним зусиллям, не зупиняючись перед злочином і не усвідомлюючи його як злочин, вивершує ці можливості та відмовляється від реалізації, щоб загинути смертю Озіріса і Орфея — геніальності Бога, позбавленої індивідуальності. «Епіцентром» смороду був Париж, а в Парижі — місцина, яку називали Кладовищем невинних. Саме тут і народився літнього дня Жан-Батіст Гренуй. Мати намагалася позбутися його ще до народження, після появи дитини падає непритомною від спеки і смороду. Дитина, що мала загинути, криком заявила про себе, і коли її витягують з-під купи, самим фактом свого існування свідчить про злочинний задум матері, яка потрапила на Гревську площу, де їй відрубують голову за чергове вбивство власних дітей. Малого Гренуя квапилися швидше позбутися і годувальниці. Вони пояснювали свою відмову тим, що це немовля не пахне, як усі діти. Потім геніальний Гренуй на якийсь час потрапляє до рук освіченого ченця, отця Тер'є, якому на мить здалося, що він — батько дитини. Проте картина зруйнувалася, тільки-но хлопчик прокинувся і виявив свої феноменальні здібності. У притулку мадам Гайяр Гренуй вижив, однак його цуралися й уникали, хоч у хлопчиковій зовнішності «не було нічого такого, що викликало б страх». Тут оповідач вперше порівнює Гренуя з кліщем. Згодом мадам Гайяр віддала Гренуя чинбареві Грімалю, де на нього чекали нові жахливі випробування і непосильна праця серед смердючої шкіри і сибірської виразки. З часом він став незамінним помічником чинбаря. Сенсом явищ і предметів для Гренуя став запах, а життєвою метою — осягнення парфумерного мистецтва і створення якогось абсолютного аромату. Нагода наблизитися до здійснення своєї мети незабаром трапилася: з дорученням від Грімаля Гренуй опинився в крамниці відомого паризького парфумера Джузепе Бальдіні. Гренуй стає учнем Бальдіні, і з цього моменту він осягає парфумерну науку, збагачуючи свого господаря. Настали роки зрілості. Дорога до Граса надала Греную можливість відійти від людських запахів, що стали йому огидні, заважаючи жити у фантастичному світі породжених його свідомістю довершених ароматів. Він збирається на вершину вулкана Плон-дю-Анталь, де опиняється у цілковитій самотності. Страх власного запаху виганяє Грену я з притулку. До людей повертається потворний дідуган: волосся до колін, шкіра бліда, жалюгідне вбрання прикривало тіло. Він зустрічається з маркізом Тайед-Еспінассом, і незабаром повертає собі звичайний вигляд. Перебуваючи у маркіза, герой навчився прикидатися: він збагнув усю чарівність маски, що приховує його внутрішню порожнечу, названу в романі відсутністю запаху. Відтоді Гренуй став виготовляти парфуми, які надавали йому людського запаху, і під прикриттям цієї маски він міг безперешкодно функціонувати в суспільстві. Гренуй покидає маркіза і йде до Граса. І перше, з чим він там стикається, — це не премудрості парфумерного мистецтва, а чудовий запах, джерелом якого є дівчина Лора Ріші. Йому залишилося лише закріпити цей аромат, і він успішно опановує ці навички в маленькому парфумерному ательє за допомогою малоталановитого ремісника Дрюо, який живе разом з господинею ательє. Після низки вбивств лише батько Лори, Антуан Ріші, наблизився до розгадки цієї таємниці. Обожнювач своєї доньки, шанувальник її краси, він збагнув логіку полювальника на досконалість, усвідомивши, що «помисли та бажання вбивці були, очевидно, з самісінького початку спрямовані на Лору». Він намагався сховати Лору, але марно. Парфумер, користуючись відсутністю власного запаху як шапкою-невидимкою, вбиває її і викрадає той самий аромат, що як найкраща прикраса повинен був сіяти в гірлянді зібраних ним запахів. Але незабаром Гренуя схопили, мали відбутися суд і страта. На жаль, всі люди, які оточували Гренуя протягом його життя, насправді не любили його. З іронією оповідач коментує наслідки поїдання Гренуя: розбійники «вперше зробили щось із любові».